Була в селі одна сім’я — тато, мама та дочка. Мама працювала на фермі, тато у полі, а маленька дівчинка Маруся залишалася сама вдома і носила обід у вишитому рушникові на поле своєму татові.
Одного разу Маруся понесла їжу татові в поле, але тато сказав, що він повільно працював і йому треба наздогнати по роботі інших людей. Дитина поклала їжу на землю, а сама побігла ловити метелика, який саме пролітав над нею. Цю їжу помітило зайченя, яке пробігало полем у пошуках капусти чи моркви. Воно вирішило пообідати, а рушника узяти собі. Довговухе так і зробило. Розгорнуло рушник і вийняло їжу, а рушничок забрало і побігло до лісу. Воно показало свою знахідку друзям — білочці, їжачку, борсуку і ще одному зайченяті на ім’я Куцохвостівочка. Зайченя, яке знайшло рушник, називалося Кося Вухань. Кося покликав своїх друзів і показав їм рушник.
— Подивіться, що я знайшов, — гордо промовив він, стаючи на пеньок, щоб усім було видно, який прекрасний білий рушничок.
— Але ж для чого він? — задумалося білченя і тут же вигукнуло:
— Я знаю, я знаю! Ось він для чого!
І воно зав’язало рушник як хусточку. Всі засміялися, бо «хустинка» зав’язана на носі в білченяти.
— Ні, ні! — раптом скрикнула Куцохвостівочка, — ось він для чого!
І вона зав’язала банта з рушника.
— Неправильно ви думаєте. Ось він для чого, — сказав їжачок і поклав на рушник яблуко, яке він саме ніс додому.
— Обережно, ти його замастиш, — вигукнув борсучок і обгорнув свою шийку.
Кося не встиг показати для чого, на його думку, рушник, бо тут з’явилася Маруся, яка пішла шукати загублене. Дівчинка налякала звірят і вони втекли. Потім вона узяла рушничок і розстелила його на землі, розклала їжу і покликала батька. Вони разом сіли обідати.