Жив в селі куркуль-багач і мав він сина. Тут, в цьому селі, жив старець-прохач, мав він дочку. Багачів син полюбив її і сказав батькові:
— Якщо не дозволите на ній женитись, я собі вкорочу життя.
Батьки полякалися за сина і розрішили на ній женитись. А старець тим часом почув, що його дочки не хочуть і подумав: «Я тобі, куркуляко, зроблю». Приходить увечері багач із сином на договір до дівки, а старець каже:
— Своєї дочки за твого сина не віддам заміж. Але якщо ти мене поводиш один рік, тоді я віддам свою дочку за твого сина. Нас не буде ніхто бачити, бо ми будемо ходити по Бессарабії, по Молдавії!
Куркуль каже:
— Ніколи я на це не погоджусь. Я багач, хазяїн, та щоб я пішов старця водити?
А син сказав:
— Або ти, тату, водиш, або я піду зі світа.
Нарешті багач мусив згодитися. Тихенько вночі пішли з села, щоб їх ніхто не бачив. Пішли на Бессарабію, і водив куркуль бідного. Просять хліба, завели собаку. В них є гроші, горілка. П’ють, сидять в холодку над ставком. Дуже добре, навіть куркулеві сподобалось.
Вже приближається рік, скоро додому треба, а багач мовчить, не споминає. Думає, може, дід забув та й ще пройде рік. Але старець нагадав та й каже:
— Так, свате, вертаймось, будемо дітей дружити.
А багач каже:
— Так добре ходити, походімо ще один рік.
— Ні, — каже старець — договір дорожчий грошей.
І вернулись додому. Зробили весілля, а саме були жнива. Всі їдуть кіньми в поле хліб збирати, а невістка не їде, лежить слаба. Свекруха щоранку наварить, приходять увечері з поля, а невістка лежить, нічого не їсть, ні борщу, ні каші. Син вже почав хвилюватись за жінку, що ще з голоду помре.
От одного дня багач не пішов в поле, хоче побачити, що вона їсть та чи справді вона слаба. Сховався десь, а невістка спала до десяти годин, тоді встала, почепила торби і пішла в комору просити. Просить:
— Мамочки-дамочки дайте маслеця, яєчок, сиру, муки, сметани.
Напросила багато в торбу, напекла млинців, всього здобного, наїлася і знову лягла. А тим часом багач вискочив з батогом, побив невістку. Вона пішла до тата свого розплакалась, розказала, що свекор побив. Ввечері приходить старець та йому каже:
— А за що це ти, свате, побив мою дочку?
А той кричить і каже:
— Такі жнива, а вона зробилася слаба та цілий день спить!
Старець йому каже:
— Чи ти пам’ятаєш, як по Бессарабії ходили? Минув рік, а ти ще хотів один ходити, бо тобі сподобалось. Оце знай, що моя дочка не робила і робити не буде, бо вона з торби вигодувана. А якщо будеш бити її, то я розкажу всім, що ти мене водив.
Багач злякався і змирився.