Якось один скупий бай влаштував бенкет на честь свого єдиного сина. В прибраній юрті господар приймав знатних гостей, а бідних, одягнених у простий одяг, садив у старій тісній юрті.
Прийшов на цей бенкет і Апенді. Був він одягнений у рваний халат та діряві чоботи. Бай вдав, що не помітив Апенді, і слуги направили його до юрти, де сиділи бідняки.
Смачну їжу носили туди, де сиділи багатії, а біднякам приносили недоїдки.
Наступного дня Апенді вдягнув на себе новий халат, на ноги натягнув блискучі нові чоботи, голову обмотав чалмою і знову пішов на байський бенкет.
Не встиг Апенді з’явитися, назустріч йому вийшли байські джигіти і сам бай. Всі вони з повагою прийняли його і посадили в багато прибраній юрті. І відразу поставили перед Апенді всілякі страви.
Тоді Апенді взяв полу свого каптана і почав пхати її в чашку.
— Їж, любий гостю, їж скільки хочеш, — примовляв він.
Бай обурився:
— Гей, Апенді, що ти робиш? Адже плов їсть людина, а не каптан!
На це Апенді відповів:
— Вчора, коли я прийшов у рваному халаті та в дірявих чоботях, мене ніхто не зустрічав і не частував. Сьогодні я одягнув новий халат, блискучі чоботи. І ось переді мною – повні чаші з усякою смачною їжею. Значить, господар поважає не мене, а мій одяг. Хай же поїсть мій каптан!