Безрога під дубом наїлась досита жолудів; наївшись, виспалась добре, потім продерла очі, встала і почала рилом підривати коріння дуба.
На дубі сиділа ворона і сказала: «Безрого, яка ти безумна! Та ж то шкодить дубові!.. Єсли обнажиш єму коріння, то він усхне». — «Най сохне, — сказала безрога. — Що мені по тім, чи він здоров або ні? Що мені з дуба? Коби я лише жолудь мала, а о дубі не дбаю».
На тоє сказав поважно старий дуб: «О ти, невдячне сотворіння! Єсли би ти вгору могла підняти рило, тогди бачила би-сь, що жолудь на мні росте».
Безрога засоромилась і відійшла.
Такі-то часто і люди бувають, що з добра других жиють, а о їх добро не дбають. Чи годиться так?..