Одного разу лісовий бурий ведмідь пішов на північ до моря. У цей час морський білий ведмідь пішов льодом на південь, до землі. Біля самого берега моря вони зустрілися. У білого ведмедя шерсть дибки стала. Він сказав:
– Ти чого це, бурий, по моїй землі ходиш?
Бурий відповів:
– Коли вона в тебе була, земля? Твоє місце в морі! Твоя земля – крижина!
Білий ведмідь став дибки. Бурий ведмідь став дибки. Вони схопилися і почалася боротьба. Боролися до полудня – ніхто не здолав. Боролися до вечора. Обидвоє втомилися, сіли. Мовчать. Першим заговорив бурий. Він сказав:
– Ти, білий, сильніший. Але я – спритніший, хитріший. Тому ніхто з нас верхи не візьме. Та й що нам ділити? Ми ж з тобою брати.
Білий ведмідь сказав:
– Мабуть, ми брати. І ділити нам нема чого. Землі наші безмежні.
Лісовий бурий ведмідь сказав:
– Так, мої ліси величезні. Нема Мені чого робити в твоїх льодах.
Білий ведмідь сказав:
– А мені нема чого робити в твоїх лісах. Та я туди ніколи не заходив! Давай жити кожен на своєму місці та не заважати один одному.
Лісовий ведмідь пішов назад, у ліс. Білий ведмідь залишився на березі моря.
З того часу господар лісу бурий ведмідь живе у лісі, а господар моря – білий живе у морі. І ніхто один одному не заважає.