Якось раз Павук прогулювався біля річки і побачив на березі Бобренятко, яке солодко спало.
– Зараз я йому влаштую! – зрадів Павук.
Здер з дерева шматок кори, поклав на нього Бобренятко і, намагаючись не розбудити, потягнув до найдальшого пагорба.
Тим він розштовхав Бобренятко.
– Ей, братику, вставай! Як ти сюди потрапив?
Бобренятко, ще напівсонне, почуло незнайомий голос і зробило те, що роблять всі бобри: пірнуло. Але на жаль, річки на місці не виявилося, і воно ткнулося носом об тверду землю.
Це дуже розвеселило Павука. І поки Бобренятко, дряпаючи лапи об колючу траву, добиралося до свого будинку.
Павук біг слідом і дражнився:
– Соня-засоня! Соня-засоня!
Для Бобренятка це було гірше колючої трави.
Через кілька днів, забувши про свою витівку, Павук знову прийшов на берег річки. День був теплий, сонячний.
Павук розніжився, приліг відпочити і заснув.
В цей час Бобренятко виглянуло з води і побачило сплячого Павука.
– Ага, тепер я над ним пожартую, – зраділо Бобренятко. І почало рити навколо Павука канал. А потім з’єднало його з річкою. Так Павук опинився на острові. Тут Бобренятко розштовхало його:
– Ей, братику, вставай! Як ти опинився на цьому острові?
Павук відкрив очі, глянув наліво, глянув направо.
– «Як», «як», – сердито передражнив він Бобренятко. – Знаю як.
І покосився на воду, що оточувала його.
Довелося павукові пускатися до берега вплав.
Коли він вибрався нарешті з води на тверду землю і ліг на гарячий пісок, сказав Бобреняткові, що той зовсім не вміє жартувати.
Але Бобренятко лише посміхнулося у відповідь.