Були пани. У їдного пана був наймит, а в другого — хороша дочка. З’їхалися їдного разу пани та й стали хвалитися, що в кого є. Їден пан каже: — У мене такий вірний наймит, що хто б йому що не казав, то не підмови його. Так той наймит жиє, добро береже, що нікому нічого не дасть. Він у мене пасе череду, і є в тій череді бик з золотими рогами. А другий пан каже:
— Моя дочка така хитра, що кого хочеш підмане. Вона й того бугая з золотими рогами може в твого наймита виманити.
— Якщо твоя дочка обмане мого наймита і забере бугая, я розпишуся тобі на свій маєток.
А другий пан каже:
— А якщо вона не обмане, то я розпишуся на свій. І роз’їхалися по домах.
Каже пан свому наймитови:
— Дивися, може, приїде до тебе дочка того пана, то щоб ти не дав їй себе обманити.
А другий пан каже дочці:
— Якими хочеш способами, а щоб ти того бугая взяла.
На другий день сідає дівчина з кучером і їде до того наймита на поле.
— Добрий день!
— Добрий день.
І починає вона його умовляти, щоб того бугая взяти. А він і каже:
— Я ж служу. Де ж ти виділа, щоб хто таке зробив?
Мучила вона його, мучила, і нічого в неї не вийшло. Приїжджає вона додому та й каже батькови, що бугая видурити не змогла. А батько каже:
— Що ти собі думаєш! Та ж пропаде наш маєток. Скілко хочеш бери грошей на це діло, але бугая приведи.
Поїхала вона знов. І знов умовляє його, багато грошей дає. А він ні за що! Приїжджає вона додому і знов каже батькови, що наймит не дається ні на яку підмову. А пан їй каже:
— Їдь третій раз і що хочеш роби, а без бугая не вертайся, бо як вернешся ще раз, то ми з нашого маєтку маємо виходити.
Поїхала вона третій раз. І вже без кучера поїхала.
— Що хочеш, Іване, за те, щоб я взяла бугая?
Став Іван та й думає. І не знає, що йому робити. Та й каже їй:
— Як ти будеш робити, що я скажу, то забираєш бугая. І вона рішилася. Завів її Іван у колибу як свою жінку.
Забрала вона бугая. А Іван остався і думає: «Що ж тепер буде? Що ж я скажу, як пан спитає за бугая?» Застромив Іван у землю палицю і поклав на неї шапку. А сам відійшов далеко. А тоді приходи до тої шапки і каже:
— Добрий день, Іване!
— Доброго здоровля, пане.
— Ну що там, Іване?
— Біда, пане.
— А що за біда?
— Нема бугая з золотими рогами.
— А де ж бугай?
Тут Іван став і задумався: «Що ж далі казати? Скажу, що з’їли вовки. Але ж пан спитає, де роги ділися. Не виходить». І знов відходи Іван далеко від шапки.
— Добрий день, Іване!
— Доброго здоровля, пане.
— Ну що там, Іване?
— Біда, пане.
— А що за біда?
— Нема бугая з золотими рогами.
— А де ж бугай?
І знов думає Іван: «Що ж казати? Скажу, що втопився, будуть глядіти. Закинуть сіті, а там нічого нема». Вертається він назад і третій раз підходи до шапки.
— Добрий день, Іване!
— Доброго здоровля, пане.
— Ну що там, Іване?
— Біда, пане.
— А що за біда?
— Нема бугая з золотими рогами.
— А де ж бугай?
— Прийшла, пане, підкуса без бороди й без вуса, підкусила лихими словами і взяла бугая з золотими рогами.
— Ну й що, Іване?
— А я за ті роги бачив сім раз її білі ноги.
Пішла чутка, що панова дочка забрала в наймита бугая. Пан оголосив усім панам, що виграв маєток. Поз’їжджалися пани. А той пан приїжджає з своїм Іваном. Засіли всі і зачинають Івана питати. А Іван і каже:
— Прийшла підкуса без бороди, без вуса і взяла бугая з золотими рогами.
— Ну а ти, Іване?
— А я за ті роги бачив сім раз її білі ноги.
Пан побілів, його дочка в плач. Всі сказали, що Іван виграв маєток. А Іванів пан і каже:
— Якщо ти, Іване, виграв маєток, то половину його забираю я, а половину лишаю тобі. Женися собі і живи в тій половині.
Іван каже другому панови:
— Ви згідні, щоб я вашу дочку брав?
А той чого не буде згідний? Зробили весілля і живуть там по сьогоднішній день.