Далеко на півночі, на березі холодного моря жили чоловік і жінка, чукчі. І було у них двоє дітей: хлопчик і дівчинка.
Кожного дня чукча ходив далеко в море ловити рибу, а діти на березі збирали морську траву і черепашки.
Якось повернувся батько з моря, витяг човна на берег і пішов із рибою в ярангу. (Яранга – це житло, в якому живуть чукчі. Воно покрите оленячими або моржовими шкурами.)
Каже брат сестрі:
– Давай покатаємося в човні! Давно нас батько не брав у море.
Зіштовхнули вони човен у воду і попливли.
Раптом налетів злий вітер і здійнялася буря.
Хвилі почали заливати човен. А вітер став відносити його все далі й далі на середину моря.
Плаче сестра, а брат її втішає:
– Не плач! Ми ще врятуємося.
Викинуло човна на невідомий острів.
– Нас тут ніхто не знайде! – сказала сестра. – Сюди жоден рибалка не запливає.
Сидять вони на землі та плачуть. Пролітає над ними чорний ворон.
– Вороне, вороне, – закричали брат і сестра, – допоможи нам!
– Кру! Кру! – крикнув ворон і полетів далі.
Летить над ними білий лебідь.
– Дідусю лебедю, допоможи!
– Дигу-дигу-дигу! – крикнув лебідь і полетів собі.
Пливе по хвилях велика чайка.
– Чайко, чайко, врятуй нас!
Вийшла чайка на берег і каже:
– Як ви потрапили на цей острів? Я знаю, де ваш дім.
Посадила вона хлопчика і дівчинку в човен, накрила кухлянкою (це такий одяг, хутром назовні) і сказала:
– Закрийте очі і не дивіться!
І вмить ущух вітер, заспокоїлося море.
А на березі батько з матір’ю шукають своїх дітей. Плаче мати. Зажурився батько. Раптом мати закричала:
– Дивись, дивись! Це наш човен пливе!
Пристав човен до берега. Полетіла чайка. Кинулися діти до батька, до матері, сміються, обіймаються.
– Нас чайка врятувала!
Пішов батько в море, вбив гарпуном великого моржа, потім розрубав тушу на шматки і розкидав моржове м’ясо по берегу.
– Нехай чайки їдять!
Злетілися чайки з усього моря, клюють м’ясо, кричать.
– Нехай і наша чайка поїсть! – сказали брат і сестра.
Багато років минуло з того часу, як чайка врятувала дітей. Хлопчик став дорослим чоловіком, а дівчинка – дорослою жінкою.
Пішли вони якось ловити рибу в крижаній ополонці.
Наловили і собі, і старому батькові, і старій матері.
Йдуть брат з сестрою додому, несуть мішки, повні риби. А на дорозі велика чайка сидить.
Розчепірила крила – не дає пройти! Налітає ззаду, вихоплює рибку з мішка.
Закричав на неї брат, а сестра підняла камінь і хотіла кинути в чайку.
Заговорила тоді чайка:
– Чи ви забули мене? Чи не мені ви кричали на острові: “Врятуй нас, врятуй!?”
Тоді витрусили брат і сестра рибу з мішків і кажуть:
– Бери все! Хіба ми можемо забути тебе?
Повернулися сестра і брат додому і сказали батькам:
– Ми сьогодні бачили нашу чайку. Вона була голодна, і ми віддали їй всю рибу.