Не за синіми морями, не за чорними лісами, а тут, на нашій славній Україні, жили мужні козаки. Вони дуже любили свою землю, захищали її від ворогів.
Так і того разу. Попрощалися вони зі своїми дружинами, дітьми, матерями і пішли боронити Батьківщину від злих татар.
Ідуть степом, сонце пече, пити хочеться, сили вже покидають…Коли дивляться, розкинувся біля шляху кущ, а на ньому сяють червоні, як краплі крові, ягоди.
Підійшов козак до куща і каже іншим:
— Хлопці, яка краса! Ягоди, немов чарівні!
Раптом озвався до них розкішний зелений кущ:
— Сини мої, з’їжте моїх ягід!
Здивувалися хлопці.
— А що, скуштуємо, — сказав один козак.
Поїли козаки ягід тих і раптом сталив відчувати, як силою почали наповнюватися їхні груди, куди й поділася втома і спрага. Вклонилися козаки рослині і пішли далі.
Почався бій, жорстокий бій. Летіли голови ворогів, текла рікою кров, а козакам хоч би що. І зрозуміли вони, що поїли чарівних ягід рідної землі.
Повертаючись з перемогою, прийшли до того куща, вклонилися низенько.
— А що, смачні мої ягоди? — озвався кущ ніжним жіночим голосом. — Мої ягоди чарівні. Вони продовжили вам життя за те, що ви мужньо захищаєте рідну землю.
Це була калина. З тих пір калина вважається святою і є символом України.