Жив був у світі один бідний юнак. Говорить він якось матері:
– Піду я мандрувати білим світом. Чого тут чекати? Буду шукати своє щастя! Дивишся, тоді й для тебе настануть щасливі часи.
І вирушив у далеку дорогу.
Прийшов у велике місто і почав блукати вулицями. Бачить, тягнеться в гору якась старенька, несе два відра з водою, а сама ледь дихає.
Підійшов юнак до бабусі:
– Бабусю! Давайте я допоможу! Не годиться вам тягати такі важкі відра.
Схопив відра, доніс їх до хати старенької і поставив на кухні. А там повно-повнісінько собак і кішок.
– Синку! Як же мені тобі віддячити? – Запитує старенька.
– Нічого мені не треба. Просто хотілося допомогти вам.
– Ану… Стривай, – сказала бабуся, вийшла з кухні і повернулася з перстнем у руці. На вигляд – зовсім недорогим. Наділа вона його юнакові на палець і каже:
– Перстню цьому немає ціни. Якщо чогось побажаєш, поверни його навколо пальця – все й збудеться. Тільки дивись не загуби! А в помічники дам тобі кота та собаку. Не сьогодні-завтра вони стануть тобі у нагоді.
Подякував юнак старенькій і пішов далі. Тільки не повірив він жодному її слову.
Вийшов він із міста, а кіт та собака – за ним слідом. Треба сказати, юнак дуже любив тварин і зрадів, що тепер у нього з’явилися кіт і собака. Так вони й не помітили, як увійшли до лісу. Ось настав вечір, і хлопець приліг під деревом, а кіт і собака поряд прилаштувались. Але юнак так зголоднів, що ніяк не міг заснути. І раптом згадав про перстень:
– Ану, спробую!
Повернув він перстеник навколо пальця і сказав:
– Хочу їсти та пити!
Щойно вимовив ці слова – перед ним стіл і три стільці стоять. А на столі – всякі страви та напої. Сів хлопець за стіл, посадив поряд кота з собакою, і почали вони їсти. Тільки за вухами тріщало! Тут юнак повірив у чарівну силу перстня!
Поїли вони, юнак розлігся на землі і давай мріяти про чудеса, які він тепер може робити. Але що ж вибрати? То хотів він золота, то коней та карет, то замків та земель.
Все нові й нові бажання спадали йому на думку. «Так і з глузду з’їхати недовго, – вирішив він нарешті. – Скільки разів я чув, що люди втрачають голову, коли їм щастя привалить. Я хочу зберегти свою голову. Завтра буде видно».
Повернувся на бік і заснув. Собака лягла біля його ніг, кіт – у голові. Так вони всю ніч і вартували господаря. Прокинувся юнак, а сонечко вже сяє, вітерець подуває, пташки співають… Задумав він побажати собі коня, та тільки так добре було в лісі, що хлопець вирішив іти пішки. Вирішив поснідати – а довкола така смачна суниця, що нічого іншого й не хотілося. Побажав пити – а поруч струмок із прозорою прохолодною водою. Напився він вдосталь із жмені.
Так йшов він і нарешті дістався великого палацу. А там біля вікна сидить красуня. Побачила вона юнака, що йшов дорогою з котом і собакою, і посміхнулася йому. Підняв він очі – і тієї ж миті серце своє втратив.
«Ось і настав час попросити допомоги у перстня, – подумав, повернув навколо пальця і попросив: – Нехай навпроти цього палацу стане ще один палац, ще гарніший і нехай у ньому буде все, що душі завгодно».
І в ту ж мить виріс з-під землі палац, а сам юнак опинився всередині. Собака – у будці, кіт біля вікна умивається. Підійшов юнак до вікна, а навпроти сидить красуня. Посміхнулися вони один одному, і хлопець вирішив, що настав час попросити її руки. Дівчина тому була дуже рада, її батьки теж, і за кілька днів вони зіграли весілля.
Першої ж ночі молода дружина й питає чоловіка: – Як це твій палац одразу з-під землі з’явився?
Задумався хлопець: “Говорити чи не говорити?” І вирішив: “Вона моя дружина, що мені від неї таїтися”. Розповів про чарівний перстень і заснув.
Поки чоловік спав, дружина потихеньку зняла перстень з пальця. Встала, покликала слуг і каже:
– Ідіть із цього палацу! Повернемося до будинку моїх батьків!
Вдома повернула вона перстень і каже:
– Хай палац мого чоловіка опиниться он на тій скелі!
І палац зник. Подивилася красуня, а палац її чоловіка – на вершині скелі.
Прокинувся юнак, а дружини нема. Відчинив він вікно, глянув униз, а там – прірва! На дні прірви – яри та горби, а навколо – снігові вершини височіють. Хотів він повернути перстень, а його немає. Став звати слуг – ніхто не відгукується. Прибігли до нього лише кіт та собака.
Здогадався він, що у всьому винна його дружина – та пізно було. Став дивитися, чи не можна спуститися зі скелі, але всі вікна та двері були над самою прірвою. Їжі в палаці – лише на кілька днів. Мабуть, доведеться померти голодною смертю.
Побачили кіт і собака, що засмутився їх господар, підійшли ближче, собака і каже:
– Не журись! Ми з котом знайдемо дорогу вниз, а як спустимося – здобудемо чарівний перстень.
Вирушили кіт із собакою у важку дорогу: чіплялися, ковзали і, нарешті, спустилися зі скелі. А в долині текла річка. Як через неї переправитися? Посадив собака кота на спину і переплив на протилежний берег. Прийшли вони до палацу дружини-зрадниці пізньої ночі, прокралися через лаз у підворітті. Кіт і каже собаці:
– Залишися тут та вартуй. А я піду і подивлюся, що робити далі.
Дістався він до кімнати, де спала зрадниця. Але двері були зачинені. Поки кіт роздумував, як бути, повз бігла миша. Кіт і схопив її. Стала вона просити кота пожаліти її.
– Ну гаразд… Тільки прогризи дірку в цих дверях – так, щоб я міг туди пролізти.
Миша відразу взялася до роботи. Вже вона бідненька гризла-гризла, всі зуби собі стерла, а дірка все одно вийшла маленька – ніяк коту через неї не пролізти.
– Чи є у тебе мишенята? – Запитує кіт.
– Звичайно! Один спритніше іншого!
– Ану, приведи сюди одного, – каже кіт. – А вчасно не повернешся – все одно знайду тебе та з’їм.
Миша втекла і повернулася з мишенятком.
– Малюк, – каже йому кіт, – врятуй життя своєї матері. Проліз в кімнату і зніми перстень, що у жінки на пальці.
Мишеня пролізло всередину, але повернулося ні з чим.
– Немає в неї на пальці перстня!
– Воно у неї в роті! Полоскочи їй носа хвостом.
Вона пчихне і відкриє рота. Перстень випаде, ти його хапай – і бігом сюди.
Так і вийшло. Повернулося мишеня з перстнем. Схопив його кіт і кинувся вниз сходами. А собака кота чекає. Вискочили вони з підворіття – і тікати! Та тільки собака позаздрила коту: перстень добув він! Прибігли вони до річки. Собака каже коту:
– Віддай мені перстеник, а то не перевезу на той берег.
– Ще чого!
Почали вони лаятись. Кіт впустив перстень, впав він у воду, тут пропливала риба і проковтнула його. Але собака схопила рибу і з’їла її.
Перевезла вона кота на той бік. Але й на іншому березі вони все лаялися, доки не прийшли до господаря.
– Ну що, принесли перстень? – Запитує господар.
Собака виплюнув рибу, а риба виплюнула перстень. А кіт і каже:
– Це я здобув перстень! Собака у мене його забрав.
А собака:
– Та якби я не схопив рибу, перстень пропав би назавжди!
Погладив юнак обох:
– Ви, мої дорогі! Не сваріться! Обоє ви мені милі та дорогі.
Помирилися кіт із собакою і стали друзями, як і раніше. Увійшов юнак з ними до палацу, повернув перстень і сказав:
– Хочу, щоб мій палац повернувся на колишнє місце, а моя дружина зі своїм палацом нехай злетить на скелю.
І палаци відразу помінялися місцями, а красуня, опинившись на вершині скелі, так і заверещала від страху.
Юнак привіз до палацу свою матір, і зажила вона щасливо на схилі літ. Собака та кіт теж залишилися у палаці. Жили вони мирно і лише іноді сварилися. Юнак користувався перстнем, але дуже рідко, тому що був справедливим і думав: «Не годиться людині легко отримувати все, чого вона не забажає».