Перед печерою, в якій ночував ведмідь, було одне велике дерево, що ростучи та товстіючи, щораз більше заступало вхід у печеру.
Одного дня розлютився ведмідь на дерево і хотів його звалити. Побачив це черв’як із другого всохлого дерева та й сказав ведмедеві:
— Ти думаєш, що можеш його звалити? Не зможеш. Коли воно тобі перешкоджає, то знайди собі інше житло, доки я звалю це дерево.
Ведмідь розсміявся та й став глузувати з черв’яка:
— Краще мовчи! Як ти, такий малий, зможеш звалити дерево, яке я не можу?
— Поживемо, побачимо, — сказав черв’як.
Уліз у дерево та й рік не минув, як він звалив його. А тоді сказав ведмедеві:
— Тепер скажи, хто із нас дужчий?
— Я сильніший, — відказав ведмідь, — а не міг звалити дерево одразу, бо тоді ослаб.
А черв’як йому сказав:
— Е, крутиш, ведмедю. Моя сила певніша, хоч і повільніша. Бо недарма кажуть, що мала крапля руйнує скелю.