Їхав вуйко волами почерез ріку. А йшов студент і попросив, щоб вуйко перевіз його.
— Хто ти такий? — питає вуйко.
— Студент.
— То, значить, шту́дер. Сідай, підвезу, будеш мені відповідати на мої запитання.
Показав вуйко на воду та й питає:
— Що це таке?
— Вода, — відказує студент.
— Неправда, — каже вуйко та студента батогом. — Це називається Божа благодать. А що таке кіт? — питає вуйко.
— Ну кіт, — каже студент. А вуйко каже:
— Неправда, то не кіт, а чистота. І знов студента батогом.
— А що таке під? — питає вуйко. Студент каже:
— Під.
— Ні.
— Стрих.
— Ні, це висота.
І знов його вдарив батогом. І поїхали далі.
Був уже вечір, і студент попросився у вуйка ночувати. А вночі встав, прив’язав котови до хвоста куделю і запалив. Кіт із страху втік на під. Студент виштрик у вікно і кричить знадвору, будить господаря:
— Вставайте, вуйку! Пішла чистота на висоту і понесла красоту. Як не буде Божої благодати, то збудетеся хати.
Та й пішов студент.