Жив собі чоловік, котрий мав кота, гусей та курей.
Коли прийшло літо й сонце добре припекло, гуси зібралися воду шукати. Ідуть, ідуть, зустріли курку.
— Куди йдете, гуси?
— Шукаємо воду, бо велика спрагота.
— І я піду з вами, — каже курочка, бо ж її сонце пригріло й дуже тепло їй стало, що аж рот роззявила.
— Ну, йди з нами.
Ідуть, ідуть, зустріли кота.
— Куди йдете? — питає кіт.
— Шукаємо воду.
— І я піду з вами піду, добре?
— Іди.
Ідуть, ідуть, ідуть. Нарешті побачили озеро. Гуси знялися на крила й полетіли у воду. Плавають, купаються, й так їм добре, що аж гогочуть.
Курочка й кіт стали на березі й дивляться. Сонце жарить. Дуже хотіли б залізти у воду, але бояться. Аж ось помітили у воді таких, як вони, кота і курочку.
— Ну, коли вони не бояться, то чого нам боятися?
І поскакали у воду. Але нараз почали тонути. Насилу вибрались на берег.
Кіт глянув на озеро, й так йому недобре зробилося, що аж затрясся, втерся лапками й каже:
— Не буду я більше такий дурний, щоб лізти у воду. Помиюся й на печі.
— І я не буду лізти більше у воду. Ліпше попорпаюся у попелі.
Зібралися та й ідуть додому. Курочка скочила в купу пороху й від радості замахала крилами.
— Це моя купіль! У сто разів ліпша ніж вода!
А кіт шмигнув до хати, скочив на піч, замурчав і почав лапками митися.
— Не проміняю я піч на озеро. На печі не треба плавати.
І від того часу гуси купаються у воді, коти миються на печі, а кури порпаються в поросі. А хто не вірить, хай перевірить!