Колись давно в селі Щедрова жили два брати. Один був багатий, а другий — бідний. Одного разу пішов бідний брат до багатого попросити м’яса в борг на святкову вечерю. Той дав йому пару ребер, та таких обглоданих, що й собаці нічого було гризти. Взяв їх молодший брат та й пішов додому.
Йшов він лісом. Коли назустріч йому дідок, та такий старезний, що аж борода по землі волочиться. Віддав йому чоловік ті кістки, а дідусь йому за те дав невеликий камінь.
— Це не простий камінь, — промовив він, — це жорно, яке перемеле все, що схочеш і скільки схочеш.
Прийшов бідний чоловік додому. Жорно меле все, що він захоче. І став його дім повною чашею. Дізнався про це старший брат. Приходить він до молодшого і просить:
— Дай, братику, цей камінь мені на риболовлю. Хочу у Бузі рибки половити та юшки зварити. Тільки солі змолоти нічим.
Віддав бідний брат камінь, бо всього у нього було доволі. А багатий брат відплив від берега, а жорно залишив на кладочці сіль молоти.
Та кладочка тріснула і камінь шубовснув у воду. Упав він на дно річки та й меле собі далі. Усе, що було, перетворив на іскристі прозорі кристалики. Ці кристалики стали творити диво. Вода в річці ставала все чистішою і чистішою.
І до цього часу те жорно перемелює бруд на дні річки.