Колись у сиву давнину люди прокидалися вранці з першим криком півня. Але півень кукурікав тільки тоді, як квакала жаба.
Та ось сталася дивна пригода. Одна жінка товкла маніок у ступі. Бабку, яка жила близенько по сусідству, розлютив той шум. Кинулася вона на жінку і вжалила її.
Від несподіваного болю впустила жінка товкач. Упав товкач на великий глечик, повнісінький води. Розлилася вода по землі і попала в нору, де спав полоз. Кинувся він тікати і впав у рів, просто на жабу, яка там сиділа. З переляку жаба квакнула. Півень, почувши її, закукурікав. Попрокидалися люди. Бачать — ще темна ніч надворі. Пішли вони скаржитися царю. Усі звертають вину на півня. Тоді кличе цар півня до себе. А півень виправдовується.
— Я, — каже, — закукурікав тільки тоді, як почув жабине квакання!
Кличе тоді цар жабу, а та теж захищається:
— Я заквакала, бо мені на спину впав змій і налякав мене!
Привели полоза. Розказує він свою пригоду:
— Мене розбудила вода з перекинутого глечика!
Нарешті знайшли й жінку, чий глечик перекинувся. Розповіла вона, як її вжалила бабка.