Піймала лисиця у високій траві перепела і каже йому:
— Любий перепеле, розсміши мене, а то я тебе з’їм!
Зрадів бідолашний перепел і відповідає:
— Випусти мене із своїх зубів, лисичко-сестричко, я виконаю твоє бажання.
Відпустила лисиця перепела. Привів він її в село. Тут біля старої-старої юрти баба доїла корову, а недалеко від неї дід стругав ножем великий ціпок.
Сів перепел бабі на голову.
Побачив дід птаха і закричав:
— Не ворушися, стара, зараз я перепела вб’ю.
Розмахнувся дід щосили та як гахне бабу ціпком по голові.
Стара упала, дійниця з молоком перекинулася на неї. Зареготала лисиця, а потім стала просити перепела, щоб він ще налякав її.
— Добре,— погодився перепел.— Заплющ очі і йди за мною. А коли я закричу «га-га-га!» — тоді розплющ.
— Гаразд,— сказала лисиця і заплющила очі.
Привів перепел лисицю прямо до каравану верблюдів . А попереду каравану йде чабан з беркутом та собаками.
— Га-га-га! — закричав перепел.
Розплющила лисиця очі, побачила собак з беркутом та й кинулася тікати. А собаки за нею. На щастя, по дорозі трапилася ховрахова нора і з-під кущика вискочив заєць. Лисиця шаснула в нору, а собаки погналися за зайцем. Тільки це і врятувало лисицю.
Віддихалася вона, висунула носа з нори.
Перепел підлетів, питає її:
— А що, лисичко-сестричко, чи задоволена моєю службою? Відповідає лисиця:
— Любий перепеле, я до того злякалася, що навіть оглухла. Сядь мені на носа і говори голосніше.
Сів їй перепел на носа — тут лисиця і схопила його зубами.
Бачить перепел — смерть прийшла, і закричав:
— Лисичко-сестричко! Постривай хвилинку. Виконай моє останнє прохання. Скажи, як звали твого батька.
— Мангіт! — відповіла лисиця, роззявивши рота. Хитрий перепел і полетів собі.
Та лисиця встигла відкусити в нього кавальчик хвоста. Ось чому в перепела короткий хвіст.