Колись верблюд був красенем, мав гіллясті роги й довгий густий хвіст.
Якось прийшов він до річки напитися. П’є та милується собою.
Раптом до нього підбігає олень:
– Любий верблюде, мені треба сьогодні в гості йти. Позич, будь ласка, мені свої роги на один вечір!
Верблюд оддав оленю роги.
А кінь у ті часи був без хвоста. Підбіг він до верблюда та й попросив у нього на один день чорний шовковий хвіст. Верблюд оддав йому хвіст.
Минуло багато часу. Не повертають верблюдові ні його рогів, ні хвоста. Коли він нагадав оленю про борг, той лише глузливо відповів:
– Я віддам роги, коли у тебе хвіст виросте до землі.
А кінь сказав:
– Я поверну хвоста, коли у тебе виростуть роги.
З того часу верблюд, коли п’є воду, завжди озирається – чи не йдуть раптом його боржники.