То було за царя Тимка, як була земля тонка, як воробці в шпорах ходили, а ворони пошту носили. В ті часи чорт хотів розлучити молоду пару. Сім років просидів на печи і не міг їх розлучити. Купив чорт червоні чоботи і пішов шукати баби. Стрінув на дорозі й каже:
— Дам тобі червоні чоботи, лиш поможи мені розлучити молоду пару.
А баба каже:
— На другий день рано прийдеш у село і почуєш, що я вже молоду пару розлучила.
Та й пішла баба на подвір’я до тої ґаздині, що вона з чоловіком так добре жила. А та ґаздиня готовить чоловікови обід, бо чоловік пішов у поле косити. Говорить баба тій молодій ґаздини:
— То ся, ґаздинько, трудите, але надармо, бо ваш чоловік має іншу і за вас хоче забути.
А ланка каже:
— Такого не може бути, бо ми прожили разом вісімнадцять років і межи нами не було ніякої суперечки. Ми ще ся не сварили ніколи.
Баба їй:
— Сьогодні побачите. Як понесете чоловікови їсти, побачите, що він уже іншу думку має, як мав. Він уже за вас хоче забути.
І пішла баба на поле, де косив той чоловік. Прийшла і каже:
— Помагай вам Боже, господарю, косити, але трудитеся задурно, бо ваша жінка любить другого. Я йшла попри вашу хату та й чула, як там говорили. Ваша жінка готовила вам обід і казала, що хоче вас істратити.
Чоловік нагнав бабу геть, а сам косить далі і жде, що жінка має принести обід. А її все немає. А баба вертається до хати та й каже жінці:
— Так, ґаздине, я вам пораджу, що маєте зробити. Коли увечері він прийде з поля, заладите купіль і будете його купати. А в него на голові зверху є три сивих волоски. Озмете бритву і, коли будете його купати, тих три волоски зрубайте — його та думка мине, і він буде вас далі любити.
Вертається баба на поле та й каже чоловікови:
— Ваша жінка буде вас увечері купати; вона має при собі бритву і хоче вас зарізати.
Чоловік знов нагнав бабу від себе геть. А сам сів та й задумався, чого жінка так довго не несе обід. Пора вже обідати, а жінка не несе. Тут підходить жінка, несе обід.
— Помагай Боже тобі косити! Ходи та будеш обідати.
І побачила жінка, що чоловік сумний. А чоловік побачив, що сумна жінка. Та й задумався. Може, й правда, що баба говорила? А вона йому говорить:
— Ти трудишся та й трудишся і ніколи не маєш часу навіть відпочити. Якби-с не впізнявся, прийшов скорше додому, я би заладила купіль і би тебе покупала.
Та й пішла собі додому. А чоловік думає, що має робити.
Кидає чоловік косу і йде до баби, тої, що була коло него. Шукав, шукав баби і не зміг найти. Подумав собі, збив косу, помолився богу і пішов додому. Приходить на своє подвір’я, бачить, що горить у печи, бо дим куриться. «Жінка мені на смерть запалила», — подумав він собі. Розібрався, а жінка готовить купіль, щоб його скупати. Думає чоловік: «Не допущуся я до того, щоб ти мене зарізала».
Жінка скупала чоловіка, взяла гребінь у руку і бритву у запаску, стала чесати чоловікови голову. А чоловік думає, що йому робити; і ніби зачав дрімати, притворяється, що дрімає. А вона виймає бритву і несе понад него, щоби відрізати тих три волоси сиві. Чоловік охапується, бере жінку, кидає до одвірка і вбиває. А сам пішов та й повісився.
А чорт іде в червоних чоботах та й плаче. Стрічає бабу і каже:
— Я сім років не міг розлучити їх, а ти за один день розлучила. Сіли чорт з бабою в ті хаті і стали обоє ґаздувати. Прийшла весна, посіяли вони жито, чорт каже:
— Я беру корінці, а ти бери вершки.
Прийшла осінь, баба вижала жито та й їсть хліб. А чорт взяв коріння та й жмакає його. Каже чорт бабі:
— На другий рік ти вже мене не обдуриш. Я візьму вершки, а ти — коріння.
Посадили вони на другий рік бараболю. Чорт бере вершки, а баба — коріння. Викопала бараболю та й собі їсть, а дідько їсть вершки і каже:
— Ти мене обдурила. Підемо обоє воювати.
Загородили вони пліт і пішли воювати. Чорт узяв вила на штири зубці, а баба — піку остру. І почали воювати: чорт вилами крізь пліт пробиває, а вила далі пущають. А баба пікою крізь пліт чорта в живіт коле. Та й каже чорт бабі:
— Бабо, будеш старшувати надо мною до кінця віку. Так баба виграла війну у чорта.