Давним-давно жив у провінції Пхенандо старий селянин. І було в нього четверо синів.
Покликав якось батько синів та й каже:
— Чув я, що на білому світі є чимало чудес. Підіть та подивіться, чи правду кажуть добрі люди. А через три роки вертайтеся додому.
Поклонилися сини батькові та й розійшлися в різні боки: один — на північ, другий — на південь, третій — на схід, а четвертий — на захід.
Через якийсь там час повернулися сини в рідні краї. Почав їх батько розпитувати, що вони бачили на чужині, чого навчилися.
Вийшов наперед старший і каже:
— Є на півночі дивовижні люди: вони бачать усе, що від людських очей заховане, кожну річ дістати потрапляють. Три роки прожив я серед них і всього, що вони вміють, навчився.
Підійшов до батька другий син:
— І на півдні дивовижний народ живе: за тисячу лі найменшу пилинку бачить. Я теж тепер усе, що захочу, можу бачити.
Третій син усміхнувся, вклонився батькові та й каже:
— А я на сході жив і навчили мене стріляти без промаху. А чудес я ніяких не бачив.
— І я теж їх не бачив, — сказав наймолодший син. — На заході навчили мене зшивати все, що захочеш, та так, щоб людське око ниток не помітило.
Вислухав батько синів і вирішив влаштувати їм випробування. Покликав до себе він другого сина та й каже:
— На відстані ста лі звідси скеля стоїть, а на скелі дерево. Що на тому дереві між гіллям заховане?
Подивився юнак удалечінь і каже:
— Там поміж гілками гніздечко сіре, а в ньому троє яєчок лежить.
— Ану, дістань ті яєчка, — сказав батько старшому синові.
Простяг руку старший син, і в ту ж мить опинилися на долоні в нього троє яєчок.
Глянув батько на третього сина:
— А тепер, синку, твоя черга. Вистрели в яєчка, та так, щоб кожне надвоє розкололося.
Взяв третій син лук і стріли, націлився, однією стрілою пронизав троє яєчок — і кожне навпіл розкололося. А наймолодший син уже напоготові стоїть, нитку з голкою тримає, щоб ті яєчка зшити.
Зшив наймолодший брат шкаралупу. Взяв батько яєчка, так і сяк повертає, ніяк шва помітити не може.
Усміхнувся синам:
— Молодці,— каже. — Багато про що ви дізналися, багато чого навчилися. Тепер мені й смерть не страшна: не пропадете ви на білому світі.
Уклонилися батьку сини та й вийшли з дому — на людей подивитися і себе показати: давно ж бо у своєму селі не були. Дійшли вони до рогу, дивляться — на стіні грамота висить: «Пропали у короля скарби незліченні — гордість країни нашої. Хто знайде ті скарби, що захоче, те й може прохати — всі бажання виконає король».
Прочитали брати грамоту, повернулися додому й про все батькові розповіли. Вислухав їх той і каже:
— Знайдіть ті скарби, сини мої. Вони ж не королю, а країні нашій, народу нашому належать.
Став тоді другий син навсебіч розглядатися. Поглянув на північ — нічого не побачив, поглянув на захід — і там нічого, на сході теж нічого немає, а на півдні, на далекому острові, що за тисячу лі від рідного краю, побачив він скарби незліченні. Лежать вони в скелі високій, а скелю ту дракон охороняє.
— Ну, синку, діставай скарби, — каже батько найстаршому синові.
Похитав той головою і мовить:
— Не можу й сам ті скарби підняти — важкі вони дуже. Доведеться, видко, всім нам пливти по них.
Змайстрували брати великого човна і попливли до далекого острова. А доки пливли, другий брат за драконом спостерігав, звички його вивчав.
Як прибули вони до острова, другий брат і каже:
— Цілими днями дракон не їсть, не п’є, біля скелі лежить, скарби стереже. Тільки раз на десять днів відлучається, щоб у морі викупатися. Завтра саме такий день — виберемо слушну мить і викрадемо скарби.
Витягли брати човна на берег, заховалися й стали чекати.
Нарешті дракон пірнув у море. Тоді брати підкралися до скелі, витягли скарби, повантажили в човен і чимдуж поспішили назад.
Повернувся дракон до скелі, бачить — пропали скарби. Глянув на море, помітив удалині човна, а на ньому чотирьох братів. Заревів дракон страшним голосом і кинувся навздогін.
Побачили його брати, стрепенулися.
— Виручай, — кажуть третьому братові.
Взяв тоді третій брат лука, натягнув тятиву й пустив стрілу прямо в серце драконові. Захарчав дракон, забив могутнім хвостом по воді і пішов на дно моря. А в небі грім грізно прогримів, по морю величезні хвилі прокотилися. Ударила хвиля в човен і вибила одну дошку. Почав човен тонути, а наймолодший брат гукає:
— Не бійтеся, брати, залатаю я човна!
Заходився він човна латати, а брати йому допомагають: один дошку тримає, другий в голку нитку затягує.
Залатав наймолодший брат пробоїну, та так що й непомітно, де вона була. Добулися вони до рідного краю. Вийшли на берег, а люди їх уже ждуть, радісними вигуками вітають.
Віддали брати королю скарби, а він і каже:
— За те, що врятували ви скарби незліченні, виконаю я всі ваші бажання.
Уклонився тоді королю старший брат і мовить:
— Немає в мене іншого бажання, крім того, щоб ти віддав землю біднякам.
Уклонився далі другий брат і мовить:
— Немає в мене іншого бажання, крім того, щоб ти дав кожному біднякові нове вбрання.
Вийшов наперед третій брат і попросив звільнити людей, які за борги в тюрмах сидять, а четвертий попросив справедливих суддів призначити.
Нічого робити, довелося королю виконати бажання братів. Зраділи люди, дякують братам, а ті відповідають:
— Не нам дякуйте, а батькові нашому. Він нас розуму навчив, на добрі діла справив.