В одному царстві, в одній державі жили король із королевою. Мали вони дочку Олену Прекрасну. Олена була гарна, розумна й працьовита. А ще вона любила вишивати, співати, танцювати. На день народження дружини король наказав посадити яблуневий сад і охороняти його тисячі солдатам. У своїх володіннях видав указ: «Хто з’їсть хоча б одне яблуко, тому відрубають голову».
Якось королева зайшла подивитися на сад і побачила, що на деревах не висіло жодного яблука. Вона розповіла про це своєму чоловікові. Король хотів покарати солдатів, але потім передумав. Король із королевою оголосили по всьому світу: «Той, хто знайде злодія, одержить у нагороду півцарства й дочку Олену Прекрасну в дружину».
Відправилися по світу царевичі шукати злодіїв. Царевич Єлисей теж надумав шукати розгадку. Сів на свого білогривого коня й відправився в дорогу. Їде день, їде два, а на третій бачить, сидить бабуся біля дороги на пеньку й плаче. Запитав царевич у неї, яке лихо сталося. Відповіла бабуся:
— У мене, синку, нема чого їсти. Прийшла в ліс за їжею, не знайшла жодного гриба, хоч кору з дерев їж.
— Не переживай, бабусю.
Дістав Єлисей із правої кишені всякої страви, а з лівої різне смачне питво. Сіли на ковдру, розклалися, поїли, попили всього. Отут бабуся запитує:
— Куди шлях тримаєш, куди квапишся, добрий молодець?
Розповів царевич Єлисей всю правду. Бабуся дала на подяку чоботи-скороходи, шапку-невидимку, меч і додала:
— Ці речі тобі придадуться в дорозі. Вони чарівні. Я даю все це за твоє добре й миле серце. Ступай з богом!
Попрощався царевич із нею й відправився далі в шлях. От їде він полем, їде лісом, глядь і ніч настала. Раптом кінь зупинився. Із-за дерев вийшли чотири вовки. Кінь сказав Єлисею:
— Я сам буду битися. Якщо вмру, з’їж мене.
Єлисей відговорював, плакав. Кінь почав битися із чотирма вовками. Із трьома впорався, а з четвертим сил не вистачило, вовк смертельно ранив його. Отут царевич не витримав, узяв меч й убив останнього вовка. Потім підбіг до вірного друга, але було вже пізно, кінь мертвий. Довго плакав царевич Єлисей над відважним і добрим конем. Поховав його по-людськи. Та довелося царевичеві з’їсти вбитого вовка, бо йому їсти хотілося!
Узув Єлисей чоботи-скороходи, а на голову одягнув шапку-невидимку. Помчався швидше вітру, ніхто не бачить його.
Раптом помітив хатинку, зупинився, зняв чоботи-скороходи й шапку-невидимку. Постукав у двері. Вийшла бабуся. Отут він упізнав стару знайому, що врятував від голоду.
— Я допоможу тобі розгадати загадку, — сказала лісова жителька, — скажи, добрий молодець, чи мила серцю твоєму Олена Прекрасна?
— Жити без неї не можу, — відповідає Єлисей.
Бабуся відкрила свою чарівну книгу, щоб довідатися, хто вкрав чудесні яблука. Раптом вони побачили в книзі, що яблука самі по собі попадали. Час прийшов — обсипалися яблучка.
Розсміялися царевич і бабуся. Подякував молодець бабусі й відправився в замок з радісною звісткою. Король, як і обіцяв, віддав царевичу Єлисею півцарства й дочку Олену в дружини.
Був бенкет на весь світ. Я там був, мед-пиво пив, по бороді текло, а в рот не потрапило.