Жили собі дід та баба. В них було багато дітей. Хата стояла коло лісу на краю села.
От одного разу занадився до них ходити вовк із лісу і забирати по одній дочці чи синові. Кого на городі забере, коли бур’ян сапають, кого в сараї забере, коли коло скотини порається. Нарешті вовк забрав і найменшу дитину, яка в дворі гралася.
Залишились дід з бабою самі. Раз чують, іде вовк. Дід сховався у скриню, а баба на припічок. Зайшов вовк у хату, понюхав все та й знайшов бабу. Забрав і її.
Залишився дід сам. Тужить, плаче, а далі й думає, як цього клятого вовка прогнати. Наступного разу чує дід, далі вовк іде. Зайшов вовк у хату, роздивляється, нюхає. От все ближче і ближче підходить до діда. І тут дід як торохне з усієї сили! Такого чаду напустив, що вовк з переляку далеко забіг у ліс і з того часу більше ніколи не приходив. А дід став жити-поживати і сам-один бідувати.