Якось в самий переддень Нового року в будинок бідняка постукав торговець рисом:
– Добрий вечір!
– Хто там?
– Це я, торговець рисом. Сьогодні останній день року, пора тобі борги віддавати!
– А! Торговець рисом … Мене немає вдома, – почулося у відповідь.
Здивувався торговець – він же з господарем говорив. Стоїть і не знає, що робити. А сам тим часом шкрябає рукою по паперовій стіні ( в Японії паперові стіни називають – седзи). Водив-водив, поки в седзи дірка не утворилась. Заглянув в неї торговець і обімлів: господар вдома! Лежить собі, відпочиває. Розсердився торговець:
– Ніяк, ти мене обдурити надумав! Виявляється ти вдома. Я тебе бачу. Схопився тут бідняк, підбіг до седзи та як закричить:
– Де ж це бачено! Приходить до чужого дому і седзи дірявить!
– Як негарно вийшло, – зніяковів торговець рисом.
Вийняв він з кишені папір і став затикати дірку. – Поглянь, дірки більше немає, – сказав він.
– І ти що ж, не бачиш мене більше? – відгукнувся бідняк.
– Не бачу, – зітхнув з полегшенням торговець. – Зовсім не бачиш?
– Зовсім не бачу.
– Ну і добре, – зрадів бідняк, – а раз так, немає мене вдома.