Був собі бідний чоловік, робив коло поля, а поля не мав. Прийшло податок заплатити. Радиться він з жінкою. — Жінко, грошей не маєм. Що будем робити? А жінка каже:
— Поженем та продамо корову — будуть гроші, і заплатимо податки.
— Добре.
Рано порадилися, взяв чоловік корову на шнурок, взяв з собою дівчину і погнали корову на ярмарок. Гонить він дорогою, а на дорозі стоять чотири опришки. Подивилися і нічого йому не сказали. Пригнав він корову до міста на ярмарок, прив’язав до поруччя і чекає, поки не прийдуть люди.
Прийшли люди, купили в него ту корову, файно йому заплатили.
Чоловік узяв гроші, поклав у пазуху і йде з дівчиною додому. А дівчина каже:
— Тату, дайте гроші мені, бо вони будуть знати, що гроші у вас і відберуть. А як дасте мені, вони не будуть знати, що ви гроші віддали мені, бо де вони будуть сподіватися, що ви дали гроші мені, а сами йдете без грошей?
А батько каже:
— Добре ти мене, дитино, порадила. На гроші, поклади в пазуху та й ходи зо мною.
Ідуть вони й приходять на то місце, де стояли опришки, а вони на них чекають і говорять:
— Давай гроші. А він їм:
— Я не маю грошей — повіддавав панам борги і йду без грошей. А дівчина дістала страх і побігла. Змилила дорогу і залетіла до тих розбійників до хати — вона дуже напудилася. Мати розбійників питає:
— Що з тобою сталося?
— Гій, — каже, — по дорозі перейшли нас якісь розбійники та й тата вбили, а гроші в мене.
— Тихонько, дитино, давай гроші мені. Я заховаю, а ти лізь на піч та й загрійся.
Дівчина дала гроші матері тих розбійників і сидить. Приходять додому розбійники й кажуть:
— Ви нас, мамо, погано нарадили.
— Чого?
— Бо ви казали убити, ми вбили, а грошей нема.
— О, — каже, — не треба було вбивати, треба було цю дівчину питати.
А один розбійник каже:
— Коли вона така мудра, тота дівчина, то ви, мамо, йдіть принесіть дров, запалимо та й тут її спечемо.
— Добре, добре, — каже стара.
Пішла, принесла дров, запалила. А дівчина злізла з печі та й каже:
— Я йду надвір.
Вони, тоти розбійники, говорять:
— Коли йдеш надвір, то скинь з себе одяг і йди гола.
Вона скинула одяг і вибігла гола. Вилетіла надвір і почала тікати. Коли дивиться — ідуть дорогою шендери. А там був місток; вона увиділа, що йдуть, залетіла під той місток і сховалася. А тоти шендери пішли шукати її, найшли і витягли відти. Питають її:
— Чого ти тут з’явилася гола?
І вона розказала їм усе, що було. Тоді вони кажуть:
— Ти знаєш, де їх хата?
— Знаю.
— Ходім.
А розбійники ждуть, що вернеться гола дівчина. Один каже:
— Порося пусти, то й воно не вертається. Вже в печі вигоріло, а її все нема.
А тут шендер уже засвітив до них у вікно. Вони й кажуть:
— Вже шендери до нас прийшли.
Один вилетів надвір, а шендер мав карабін і вбив його. Тоді зайшли до хати і тих усіх розбійників пов’язали. Та й питають:
— Нащо ти, бабо, палиш у печі?
— На хліб.
— А хліб де?
— Та в діжі.
— Де та діжа?
— Та в ті хаті.
Пішли подивилися — діжи з хлібом нема.
— Розповідай, дівчино, як то було.
Коли дівчина розказала, як то було, шендери зв’язали й матір тих розбійників, а гроші віддали дівчині. Розбійників заарештували і посадили в тюрму.
А дівчина побігла додому і ще й нині живе.