Одна дівчина дуже довго не могла вийти заміж. Все їй не траплялися ніякі хлопці. Вона вже казала:
— Я б і за чорта вийшла, аби тільки заміж…
Та одного вечора вона познайомилася на вечорницях з хлопцем. Сподобалися вони одне одному і почали зустрічатися. Він був з сусіднього села, батьки недавно померли, жив сам у хаті. Так він розповідав про себе дівчині.
Недовго вони зустрічалися та й вирішили побратися. Батьки дівчини справили їм гарне весілля. А по весіллі зібралися вони йти до хлопця, де й мали жити. Батьки нареченої провели молоде подружжя до воріт. Тільки мати так плакала, ніби прощалася з дочкою назавжди.
Хлопець повів дівчину. Вони йщли довго, і наречена час від часу запитувала його:
— Чи далеко ще йти?
— Ні, недалеко, — відповідав він.
Але вони йшли та йшли. Дівчина була дуже втомленою після весілля і тому не помічала, що вони ходять навколо села, з якого вийшли. А коли дівчина вже вкрай стомилася, хлопець підвів її до прірви, що була на краю села, і сказав:
— Ти говорила, що вийшла б заміж і за чорта. Тож отримуй те, що хотіла.
Він відірвав їй голову і викинув у прірву. А сам обернувся чортом.