Одна жінка мала дівчину. Як мати куди йшла, дівчина лишалася дома. Дівчина сиділа в хаті, а гадюки прилазили під хату і кричали: — Маріє, вийди!
Вона не виходила. Одного разу прилізло їх так багато, що все подвір’я було в гадюках. Крикнули вони кілька раз: «Маріє, вийди!» Вона не виходила, мовчала. Тоді гадюки збилися в купу, вибили вікно, впали в хату і забрали дівчину.
Найстарший із змій узяв Марію собі за жінку. У ставу під водою у него був дворець. Туди і забрав Марію. Сам він був чоловік, а шкіра на нім — гадяча. Як він хотів, то ту шкіру з себе знімав.
А мама її не знала, де вона. Пропала дівчина. Мама зробила за неї обід. А через п’ять років прийшла Марія відвідати маму і привела з собою двох своїх хлопчиків. Стара приймає її, тішиться, розпитує:
— Де ти була?
А дочка й розказує, з ким вона жиє.
— Та чого ж ти з гадюкою жиєш? — питає мати.
— То не гадюка, — каже їй дочка, — лише шкіра на нім гадяча. Але він ту шкіру з себе скидає.
— А як же ти його з-під води викликаєш? — питає мати.
А дочка їй каже:
— Я кричу: «Йосипе, вийди!» І він виходи.
А стара думає: «Зарубаю я його, щоб не верталася до него моя дочка. Най жиє коло мене». Взяла вона сокиру і тихо вийшла з хати. Підійшла до ставу й кричить:
— Йосипе, вийди!
Він вийшов, а стара його раз! — і зарубала. Відрубала йому голову і кинула в став. І тіло кинула туди.
А дочка з хлопчиками зібралася і йде додому. Приходить до ставу, кричить: «Йосипе, вийди! Йосипе, вийди!» — ніхто не виходи. Подивилася, а голова його по ставу пливає. І заплакала вона, заридала:
— Діти твої зосталися сиротами. А ти ж їх так любив!
Завела дочка назад дітей до мами і лишила їх там, а сама перекинулася зозулькою. І літає, і гукає: «Я собі чоловіка куплю, куплю», але такого чоловіка вже не годна собі найти.