Давним-давно жив у лісі тигр. Він був великий і сильний, і звірі його обрали своїм царем. Цей тигр був справедливим царем і керував лісовим царством згідно із законом. Ні сам цар, ні інші тигри, його наближені ніколи не чіпали інших звірів. За царським указом ніхто в його володіннях не наважувався вбивати живу істоту. І якщо хтось не виконував царського наказу, його карали смертною карою.
По всьому лісі йшлося про справедливого царя звірів — тигра. Бо щодня у царстві додалося підданих: сюди приходили жити все нові звірі. Тут вони не знали поневірянь і горя, а жили щасливо та безтурботно.
Йшов час. Мешканців у володіннях доброго тигра було дедалі більше, а місця їм ставало дедалі менше. До того ж і в царстві звірі плодилися. Тому цар тигр наказав розширювати межі своєї держави.
У тигра було троє синів. Коли вони підросли, то побажали оглянути володіння свого батька і вирушили в дорогу. Довго тинялися лісом сини тигра. А як побачили струмок, лягли біля нього відпочити.
— Царство нашого батька дуже велике, і звірів у ньому багато, — міркували тигренята. — На світі немає нікого, хто міг би перемогти нашого батька.
— Це правда, що наш цар сильний і могутній. Але є на світі істота, яка здатна здолати навіть мудрого тигра, – це людина, – заперечили інші звірі.
Не зрозуміли тигренята, про кого це говорять звірі.
— А в нашому царстві нема людини? — спитали вони.
– Ні, – відповіли звірі.
Але не повірили тигренята тому, що сказали їм звірі, та й вирішили:
— Якщо й справді є істота, яка може перемогти нашого батька, то ми вже втрьох із нею впораємося. – І вони пішли до батька.
Стали вони питати у батька, чи правда, що є на світі людина і чи так вона розумна, що нікому її не здолати.
– Так, мої сини, – відповів цар звірів, – людина хитромудра, звірам не перемогти її.
Тут братам-тигренятам дуже захотілося поборотися з непереможною людиною. І попросили вони батька, щоб дозволив їм піти до людини. Але цар не дозволив. Тигренята не посміли не послухатися і залишилися вдома.
Але одного разу найменший тигреня сказав своїм братам:
— Не знаю, як вам, а мені так просто не терпиться битися з людиною. Давайте потихеньку підемо з дому і знайдемо його.
Але старші брати не погодилися:
— Закон джунглів не велить не слухатися батьків. Ми залишимося вдома і тобі радимо.
– Ви просто боягузи і боїтеся зустрічі з людиною. А раз так, то залишайтеся вдома, я піду один, — сказало наймолодше тигреня і вирушив у дорогу.
Старшим було шкода молодшого брата. Вони провели його до кордону царства і все вмовляли не ходити далі. Але він не послухався їх і пішов сам шукати людину.
Тигреня перейшло кордон батьківських володінь і довго бродило лісами, горами і долинами, все шукало людину, щоб битися з нею. Тигреня не знало, як виглядає ця людина, і тому у кожного звіра, воно питало, чи він не людина. Всі звірі говорили йому про хитрість і спритність людини, всі звірі радили йому повернутися. Але тигреня вперто йшло вперед.
Так минуло кілька днів. І ось одного разу тигреня опинилося близько біля села і зустріло старого діда. Старий розчищав ділянку поля від чагарників. Тигреня ніколи ще не зустрічало такої істоти і подумало, що це людина. Але він не був у цьому впевнений, тому підійшов ближче до старого і запитав, чи він не людина.
— А навіщо тобі потрібна людина? — запитав старий.
Тигреня розповіло йому, куди і навіщо він іде. Тоді хитрий старий сказав:
– Ні, я не людина. Але я скажу тобі, як її знайти. Іди за мною он у той загін і чекай там. Людина обов’язково приїде туди вночі.
Маленьке тигреня дуже зраділо.
— Добре, ходімо швидше! – закричало воно.
Старий залишив свою роботу і повів тигреня до села. Незабаром вони підійшли до загону, де стояли буйволи. Тигреня вбігло в загін, а старий зачинив ворота.
– Тут і чекай, скоро побачиш людину, – сказав він.
Справа була вдень, і в загоні не було ні корів, ні буйволів. Усі вони паслися за. селом, неподалік поля старого. Тому тигреня одне сумувало за огорожею.
Коли стемніло, тигреня крикнуло старому:
— Людина ще не прийшла?
— Дурне тигреня! Я є людиною. Ти думав перехитрити мене? Даремно. Не тягайся з людиною, людина розумніша. Тобі ще не доводилося мірятися силою з людиною, та тепер уже й не доведеться. Із загону тобі не вийти — гинь тут з голоду та спраги.
Тигреня гірко каялося у своїй помилці. Але було пізно.