В одному селі жив пан. Він вважав одного бідного селянина розумним і сказав йому про це. А чоловік відповів, що в їхньому селі всі мужики такі.
— А пани?
— А пани — дурні.
— А я?- запитав пан.
— Не можу сказати, треба з вами більше поспілкуватися.
Поїхали пан і селянин мандрувати. Довго вони їхали, а під ніч заїхали переночувати в ліс. Коли повечеряли, то селянин стрибнув у купу соломи, що була поруч. Пан запитав:
— Що трапилося?
— Тихо, бо ведмідь неподалік. Якби хоч був у нас собака, щоб гавкав, то він би нас не порвав.
— А чому ти не гавкатимеш?- запитав пан.
— Бо в мене голос не такий, як треба,- відказав чоловік та й заснув.
Пан гавкав на ведмедя цілу ніч, щоб той його не порвав. А коли селянин проснувся, то спитав пана, чому той хрипить.
— Бо цілу ніч гавкав на ведмедя.
— На якого ведмедя?
— На того, що в кущах.
Пішли пан і селянин подивитися на ведмедя, а там нема нікого.
Зрозумів пан, що він дурний. Сів на коня та й тільки його й бачили. А бідняк реготав досхочу.