(Мерген – майстерний, вправний, кращий у своїй справі)
У давнину жили два Мергени. Не було серед мисливців, рівних їм. Мергени полювали на вершинах гір і ніколи не поверталися додому без здобичі.
І ось одного разу потрапили вони до дрімучого лісу. Цілий день продиралися крізь зарості, обдерлися, одяг звисав з них клаптями, втомилися, але жодної дичини так і не зустріли, зате зустрівся їм велетень – див.
Запитав він їх:
— Мергени, що ви робите у моїх володіннях? Хіба вам невідомо, що я жорстоко караю тих, хто вбиває дичину у моїх лісах?
— Диве – велетню, — відповіли мисливці, — ми й справді не знали, що зайшли у твій ліс. Нам сьогодні не пощастило. Наші мисливські сумки порожні, а це значить: наші жінки та діти залишаться сьогодні голодними. Ми в твоїх руках, велетню – див! Карай або помилуй.
Слова мисливців були правдиві, і велетень-див сказав їм:
— Хоробрі Мергени, хіба ви не знаєте, що я не чіпаю чесних людей, а бідним завжди допомагаю!
І він дав кожному мисливцю по перлині. На прощання порадив:
— Перли продайте на базарі. За них вам дадуть стільки грошей, що зможете прогодуватися до кінця життя. Тільки пам’ятайте, хто б вас не питав, де ви дістали перли, ви повинні мовчати. Порушите договір – голови з плечей.
Попрощалися Мергени з дивом і вирушили до міста на базар. А на базарі купці стали запитувати їх:
— Де ви дістали такі чудові перлини? Такі бувають лише у скарбниці падишаху. Ми не маємо стільки грошей, щоб заплатити вам.
Мергени на запитання не відповідали, а звістка про чудові перли скоро досягла вух падишаха. Привели Мергенів до його царських очей. І він закричав на них:
— Ану, зізнайтесь, де вкрали перлини?
— Милостивий пане! — вигукнули Мергени. – Ми не злодії. Ми годуємося полювання. Якщо тобі потрібні ці перли, візьми його. Але якщо ти не хочеш нашої смерті, не питай, звідки вони.
Розсердився падишах ще дужче і наказав своїм слугам- нукерам:
— Киньте цих злодюжок у в’язницю – зіндан!
Кинули мисливців у в’язницю, а вночі до них з’явився велетень – див і звільнив їх.
— Ось вам ще по жменці перлів. Ідіть уранці на базар і продайте. Якщо ж падишах знову схопить вас, скажіть йому: «Іди зі своїм міністром – візиром за нами, і ми покажемо тобі місце, де багато перлів». Приведіть падишаха до мого лісу, а що далі буде — моя справа.
Сказав і зник.
Вранці прибігли слуги – нукери до падишаха.
— В’язниця – зіндан порожня! І падишах наказав:
— Той, хто впіймає втікачів, отримає велику нагороду. Кинулися слуги – нукери в погоню.
А Мергени ходили собі по базару і торгували казково прекрасними перлами.
Схопили їх, привели до падишаха. Падишах метав громи та блискавки:
— Якщо ви тут же не зізнаєтеся, де крадете перли, я звелю стратити вас і ваших дітей!
— Змилуйся, великий падишах! — вклонилися цареві Мергени. — Місце, де ми беремо перли, далеко від міста. Його там багато. Він лежить купами та розсипами. Візьми з собою міністра – візира та їдь за нами. Ми пополюємо, а ви наберете стільки перлів, скільки вам треба.
Падишаху так не терпілося побачити перлинні розсипи, що він в туж мить разом із візиром вирушив у дорогу.
Побачивши їх, велетень – див, розсипав по землі перли, а назустріч падишаху пустив газелей із золотими та срібними обручами на шиях.
Падишах так поспішав до коштовностей, що навіть випередив своїх провідників Мергенів. І диво сталося! Падишах раптом побачив, що його кінь ступає на перли.
— О Боже! — вигукнув падишах. — Ми віднімаємо останнє у бідняків, а виявляється у нашій країні прямо на землі лежать незліченні скарби…
І він разом із візиром кинулися набивати похідні сумки перлами.
Коли вони набили сумки, то побачили чудових газелей із золотими та срібними обручами на шиях. Цар уже хотів був пустити в них стрілу, але тут на величезному чорному коні з’явився велетень – див.
— Жалюгідний падишах! — закричав він громовим голосом. – Ти проїв всю свою країну і тепер прийшов в мене красти.
Взяв він однією рукою падишаха, другою візира і зтягнув з коней.
— А тепер знімайте ваш одяг. Відтепер ви носитимете те, у що одягаєте чесних людей.
Див закував падишаха і візира в кайдани, а в їх одяг одягнув Мергенів.
Одного він перетворив на падишаха, іншого на візира і сказав їм на прощання:
— Ідіть, займайте царський трон і царюйте, як серце велить. Коли буде потрібно, я дам звістку про себе.
Приїхали Мергени в місто до палацу падишаха і стали правити країною так, як їм веліла совість.
Здивувалися люди. І падишах той самий і візир, а по-іншому правлять. Чесних виправдовують, шахраїв страчують. Для голодних у них – їжа, для голих – одяг.
Чи багато, чи мало часу минуло, випустив див з темниці справжнього падишаха та його візира. Привів до них їхніх дітей і жінок, дав верблюдів, по жменці срібла і відправив до далекої країни. А на прощання наказав:
– Живіть своєю працею і ніколи не повертайтеся сюди. Бо знищу і вас, і ваше потомство.
Тієї ж миті і Мергени набули свого колишнього вигляду. Хотіли вони падишахський палац покинути, та народ їм не дозволив.
Привели люди до палацу дружин і дітей Мергенів, а Мергенам наказали правити країною, як правили, з розумом і справедливістю.