Був такий, що мав двадцять п’ять синів. А наймолодший з них був планетником. Коли він уже виріс на великого, каже він:
— Тату, я би ся женив.
А тато каже:
— Запитайся братів. Як брати хотять женитися — вони старші, — то й ти будеш ся женити.
Питається він братів, а вони кажуть:
— Та й ми хочемо женитися. Ти, наймолодший, хочеш та й ми так само хочемо женитися.
Він каже до свого батька:
— Так, тату, ми будем женитися, але для нас має бути єдна свадьба для всіх разом.
А батько каже:
— Як же для всіх разом, як таке може бути? Хіба беріть гроші і йдіть у світ, шукайте, щоб під єдною стріхою, у єдній хаті було двадцять п’ять доньок. Тоді будете женитися.
— Найдіть для нас, тату.
Батько взяв у торбу гроші, ходить по державі й шукає. Найшов двадцять, найшов двадцять одну, двадцять дві, двадцять три. А двадцять штири і двадцять п’ять нема. Іде він додому, то було в неділю, і лишилося йому грошей на оден обід. Повернув він у корчму, пообідав і йде далі. Дивиться, хазяїн оре штирма волами. У неділю оре. Він дав йому щастя, поздоровшав його і питає:
— А чого ж ви орете? У неділю ж ніхто не робить.
— Хе, — каже, — я мушу робити, бо я нещасний чоловік. Як утрачу оден день навесні, я потому не дожену. Весна довго не буде.
— А чого ж ви такі нещасні?
— Гм, чоловіче, в мене двадцять п’ять дівок. Я мушу на них напрацювати.
А той каже6
— Гм, ми оба однакові. У мене двадцять п’ять синів. Може, будем сватами.
— Ну й добре!
Зрадувалися вони оба. Той лишив воли й плуга. Вже не оре.
— Ходіть у хату.
Погостювали, і каже господар:
— Приїжджайте в свати.
Вертає той, що має двадцять п’ять синів, до хати і каже:
— Найшов я двадцять п’ять дочок.
Наймолодший син каже:
— Так, тату, їдьте і сватайте їх. Всі брити їдьте, а я остануся дома. І беріть мого коня, може, моя жінка має їхати на моїм кони додому. І би ви ся ніде не ночували, бо буде зле. Будете ночувати — будете гірко плакати. Слухайте мене.
І вни поїхали, посватали. Його жінка сіла на коня, вони всі мали коней. І їдуть, їдуть. І найшли таку хорошу млаку та й кажуть:
— Може б ми підночували тут? Коні спочинуть, ми відпочинемо.
Коли вони стали спочивати, станув кругом них огонь двометровий високий. І почувся голос диявола:
— Слухайте! Ви запишіть мені свого брата, що дома остався, то я вас випущу. А якщо не запишете свого брата, я вас не випущу, всі тут погинете.
А їх було сорок дев’ять душ. Та й кажуть:
— За єдного брата не можем усі гинути.
І підписали. І отець підписався за сина. Та й тоді огонь щез, їдуть усі додому. Приїжджають, а наймолодший брат каже:
— Ви мене сатані записали, і я мушу сам іти до нього.
А коли вони його записали, жона його приїхала до нього, а сатана прийшов і вкрав її. І відніс на гору і посадив у колиску.
А наймолодший брат пішов до сатани. Іде він д’жінці, він знає, де вона є. Прийшов до неї, а вона йому каже:
— Я то все знаю. Іди, — каже, — але би-сь не їв. Він тобі буде давати їсти, а ти би нічого не їв три дни.
Прийшов він до сатани і говорить з ним.
— От я прийшов до тебе сам, хочу, би ти зо мною що зробив.
— А що ти хочеш? На тобі їсти.
— Не хочу.
— А що ти хочеш?
— Робити хочу.
— Отак, — каже, — маєш гектар лісу, гектар дубів, маєш викорчувати всі. І маєш фруктові дерева посадити на десять метрів одне від другого. І ті фруктові дерева мають зацвисти, вродити, і рано маєш принести мені на сніданок фрукти.
Він пішов і повідає то жінці, а жінка каже так:
— Ти йди. Я тобі поможу, я все зроблю. Тільки рано будеш кругом обходити і підправляти. Принесеш йому фрукти.
І так усе зробилося. Рано він приносить на сніданок фрукти. А на другу ніч каже йому сатана так:
— Той ночі маєш побудувати з качачих гнізд міст на кілометер.
Пішов він і повідає то жінці, а жінка каже так:
— Іди, я то все зроблю. Ранком будеш і підправляти, щоб там щось зле не було.
Вона свиснула,все позліталося.
— Що робити?
Вона каже:
— З цілої держави всі гнізда збирайте і поставте з них міст на кілометер.
І так зробилося.
На третю ніч той сатана каже:
— Ти маєш мені тої ночі стерегти мою кобилу, би хто не вкрав із стайні.
Повідає він то жінці та й каже:
— Та ж то легка робота. Дуже легка.
А вона каже:
— Ге, легка робота. То найтяжча робота. Ти собі постарай дванадцять шкір з буйволів і обстелися тими шкірами. І постарай собі палицю залізну, шпорна до чобіт і залізний кантар, бо як ти прийдеш ід’ній, утвориш двері, вона буде їржати і тебе гризти. Коли буде догризати до послідної шкіри, ти візьмеш ту палицю і будеш її бити по голові, би вона клякла. Коли клякне, натягнеш на ню кантар, вилізеш їй на хребет і будеш пороти її шпорнами під живіт.
Вона ‘му то розказала, він постарав дванадцять шкір з буйволів, обстелився ними і приходить уночі на сторожівство до тої стайні. Приходить, а кобила біжить ід’ньому і його гризе. Коли догризлася до послідної шкіри і він вчув, що буде вже його самого гризти, він узяв ту залізну палицю і по голові її, по очах! Б’є, кілько може! І вона клякла на коліна. Тоді він натяг на ню залізний кантар, вискочив на ню і почав пороти її шпорнами попід живіт. Так, що вона стогнала.
Зробив він то, скочив з кобили, пішов до жони і вповідає їй про то.
А вона каже:
— Тепер тікайме геть. Тікайме додому, що можеме.
Та й ішли вони, ішли, а вона каже:
— Милий мій, дивися, чи не женеться хто за нами.
Він подивився і каже:
— Женеться чорна хмара.
Вона каже так:
— Тут я зроблюся просом, а ти сторожем, би мене птахи не з’їдали.
Надлітає той сатана і каже:
— Видів ти, діду, двох молодих людей, щоби туди йшли?
— Видів я їх, як заорював на то просо першу скибу.
Та й вернувся сатана геть. А його жінка каже:
— Ти дурень старий. Вони тебе здурили. Просо — то вона. А дідо — то він. Іди другий раз.
А вони тікають далі, і все мовить вона:
— Дивися, чи не женеться хто за нами.
— Женеться чорна хмара.
— Тепер я зроблюся млином старим, а ти мельником.
І зробилася вона старим млином. А мельник такий старий. Камінь ледве крутиться, а він там щось поправляє коло того каменя. Надлітає сатана.
— Не видів ти, діду, двох людей, би туди йшли?
— Видів, видів. Як першу підлогу зав’язував на цей млин.
Сатана думає, що це було давно, і вертається. А жінка його каже:
— Вони тебе здурили. Млин — то вона, а дідо — то він. Я йду за ними сама.
І летить вона сама. А вони тікають далі, і мовить вона до нього:
— Дивися, чи не женеться хто за нами.
— Женеться, — каже, — червоний вогонь.
А вона каже так:
— Я тепер роблюся озером, а ти качуром. І коли вона прийде і буде тебе заманювати, би їмила, де дайся їмити. Вона буде казати: «Тась-тась-тась». А ти прийдеш ід’ній близько і далі попід воду, і будеш заманювати її в озеро. Коли заманиш, я зроблю бурю, і вона ся втопить.
І вона прийшла, і все качура заманює, би його їмила, а він не давався і заманив її в озеро. Вона пішла у воду, а жінка зробила бурю, і вона ся втопила. А вони пішли обоє додому, і всі двадцять п’ять синів багатство велике розвели. Вони тепер у Швейцарії жиють, де золото зберігається.