У одного чоловіка було дві доньки. Одна гарна та пишна, на ім’я Горпина, а друга, тиха та непомітна, звали її Оринкою. Горпина завжди хизувалась своєю вродою, а Оришка і в воду боялась глянути, бо сестра й так частенько їй нагадувала, що вона потворна, і що її ніхто ніколи не полюбить.
Коли прийшов час, до Горпини сваталось багато парубків, а обрала вона Панька, який забрав її до своєї господи. Але з часом заможний парубок розледачів і почав заглядати в чарку. Горпина проливала з ним гіркі сльози.
Оришка невдовзі теж побралася з парубком Петром, який виявився працьовитим та добрим чоловіком. Шанував і любив жінку та діток, якими їх щедро наділив Бог. Прийшла якось до Оришки сестра Горпина та й плаче:
— Чого ж це так несправедливо в житті трапляється? Я ж така гарна, а на тебе, сестро, й жаба в болоті не подивиться. Чого ж у тебе такий добрий чоловік, а в мене — п’яниця та ледащо?
А сестра їй відповіла на те:
— Не сердься на мене, сестричко. Я завжди милувалась твоєю красою і раділа з того, що маю таку вродливу сестру. Вибач, що зараз я нічим тобі зарадити не можу. Лише, проживши трохи на землі, я зрозуміла, що коли ти з’явилась на світ, то Бог роздавав красу, а коли я світ побачила, то, напевне, Бог дарував щастя.