Єден дядько мав спілку із смертю. Та прийшов час йому вмирати, прийшла по нього смерть і каже: — Я вже прийшла по тебе. А він їй:
— Я ще не хочу вмирати. Послухай ня, — каже, — лізь в той цибух.
Залізла вона в той цибух із люльки, а він заткав її в тім цибусі з одного боку й з другого. І кинув на піч у кут.
І жиють люде, не вмирають. Файно. А дядько постарівся та й нагадав, що він там смерть кинув. Виліз на піч та й узяв той цибух.
— Вилазь, — каже, — відтам та бери ня вже геть. Бо я вже не годен робити.
А вона йому:
— Я так довго сиділа в цибусі, а тепер сиди ти, діду, а я йду геть. І лишила смерть діда. Та й не знаю, що дідо робить тепер.