Мав цар сина Фуріяся. Дуже був файний той Фуріясь. І не міг він собі найти таку дівчину, як він хотів. Пішов він шукати. Довго йшов лісом і знайшов у лісі бабу-чарівницю. І розказала йому чарівниця:
— Фуріясю, тут недалеко є став. І прилетять на той став три качки. Як сядуть вони при березі, зробляться з них три дівки. І будуть вони купатися. Одна з них буде така красуня, що в світі такої більше нема. Ти скради з неї сорочку. І візьмеш її собі за жінку. Але ніколи не давай їй ту сорочку, бо вона втече від тебе. Сорочку тримай під замком.
Пішов Фуріясь на той став. Прилетіли три качки. І зробилися з них дівчата. Одна з них була дуже велика красуня. Забрав він у неї сорочку. Ті дві полетіли, а вна ся лишила. І сказала йому:
— Як не даш мені сорочку, то дай хоть свій плащ, бо я гола не буду з тобою йти.
Він розібрався і дав їй плащ. І повів її до свого тата. І зробили весілля. А сорочку її він замкнув у куферку.
Він пішов кудись з дому, а вона випросила його мами ключі, відом-кнула куферку, забрала ту сорочку, одягла її, перекинулася на качку і полетіла до свого тата. Приходить Фуріясь додому, а йому кажуть, що втекла жінка. Що він робить? Збирається і йде її шукати. І приходить в ліс д’тій бабі-чарівниці. А чарівниця каже:
— Я тобі казала, аби ти не важився їй сорочку дати? Казала, що вона втече?
І свиснула баба на птахів. І злетілися всі птахи. А баба питає їх, де є Скляна гора, Шовкова трава. Це там, де помешкання тої його жінки. Один птах сказав, що він знає, де це є, і буде Фуріяся туди вести. Буде підлітати й чекати Фуріяся, а Фуріясь хай за ним іде. І так вони пішли.
Ідуть вони дорогою через ліс, а там три чорти б’ються. Фуріясь питає їх:
— Чого ви ся б’єте? Вони розказують:
— Наш тато лишив такий маєток, що ми не годні ним поділитися.
— Який маєток?
— А такий. Чоботи-скороходи, що як взуєш їх та ступиш крок — то миля, а як підбіжиш — дві. І плащ, і капелюх такий, що як у них вберешся, то ніхто тебе не видить.
Тоді Фуріясь каже:
— Я вас поділю. Я стрілю з рушниці в скалу. Котрий з вас перший добіжить туди, найде кулю і принесе мені, того буде все добро.
Стрілив він, і всі чорти побігли до тої скали. А він чоботи взув, у плащ ся вгорнув, капелюх на голову — і сказав Жовтушці, птахови, що його вів:
— Тепер уже не ти на мене, а я на тебе буду чекати. Та й побіг він.
І привів його птах Жовтушка аж до тої Скляної гори. Заходить він вечером до хати, так, що вони його не виділи. І заліз під лужко. А вночі вилазить з-під того лужка, бере свою жінку і хоче з нею тікати. А її тато побачив його та хапає зброю, хоче його застрілити. А вона каже:
— Не стріляйте, це мій Фуріясь прийшов.
І став Фуріясь там з жінкою жити. А через якийсь час цар, її тато, бере з собою дочку і їде в друге царство на весілля. А Фуріяся лишає і каже йому:
— Маєш тут дев’ять цимбрів. Можеш заходити у всі цимбри і брати, що хоч. Але в дев’яту цимбру би-с ти не важив заходити і дивитися там.
І поїхали вони. А він почав ходити по цимбрах. І не послухав, що йому цар сказав, зайшов подивитися і в дев’яту цимбру. Дивиться, а там чорт на трьох ланцах присилений. І каже чорт:
— Фуріясю, дай мені один горішок, то подарую тобі один вічок.
І дав йому Фуріясь горішок. Чорт з’їв його та й урвав один ланц. Та й каже:
— Дай мені, Фуріясю, другий горішок, подарую тобі другий вічок. Дав йому Фуріясь ще один горішок. Чорт з’їв той горішок та й урвав другий ланц. Та й каже:
— Дай мені ще третій горішок, подарую тобі третій вічок.
Дав йому Фуріясь третій горішок, а чорт з’їв його та й урвав третій ланц. Та полетів на то весілля і забрав його жінку. І заніс її до чортів. Підлітає Жовтушка під вікно та й питає:
— Що ти, Фуріясю, наробив?! Цей чорт був тут сім літ присилений, а ти його випустив. Як цар прийде з весілля, він тебе вб’є.
А Фуріясь каже:
— Я збираюся та йду геть. І пішов.
Приходить він знов д’тій бабі-чарівниці. А баба каже:
— Я ж тобі казала, Фуріясю, аби ти добре тримався. Знаєш що? Я тебе направлю до мами того чорта, що взяв твою жінку. Меш у неї пасти кобилу. Меш три дни пасти. І би-с з нею згодився, аби нічого тобі не давала за твою роботу, а лиш від тої кобили лоша. Вна дасть тобі такого хліба, що ти з’їш та й заснеш. Але я тобі даю таку сопілку, що як заграєш, то зробиться тобі кобила з того, в що вона перекинеться. Назад кобилою стане. Баба все буде перекидати кобилу в щось інше, а ти заграєш — і знов з того зробиться кобила.
Пішов він до тої баби і став пасти її кобилу. З’їв того хліба, що дала баба, і заснув. Пробудився — кобили нема. Дивиться, біжить медвідь. Заграв він у сопілку і ймив того медведя. Повів він його до баби, і зробилася з него кобила.
На другий день знов пішов він пасти кобилу. А баба наказала кобилі, аби зробилася змією великою. Пробуджується він — кобили нема. Заграв у сопілку — змія до него повзе. Він ту змію — хап! Привів її до баби, і зробилася з неї кобила.
На третій день пішов він знов з кобилою. А баба наказала кобилі, аби зробилася вужем. Аби Фуріясь страх дістав і не їмив кобили. З’їв він того хліба й заснув. Пробуджується — кобили нема. Заграв у сопілку — повзе вуж. Дає йому той вуж страх, але він не боїться. Зловив того вужа, приніс його до баби, і зробилася з него кобила.
Тепер він каже бабі:
— Давай мені лоша від цеї кобили, бо ми таку згоду маєм з тобою. А вона не хоче дати лоша. Дає вона йому коні, дає бричку. Дає йому гроші. А він лиш лоша хоче і більше нічого. І забрав лоша.
Іде Фуріясь до чорта по жінку. Приходить туди, жінка серед хати сидить, а коло неї чорт. А чорт не бачить його, бо він у капелюсі й плащі. Заснув чорт, а Фуріясь жінку забрав, посадив на лоша, і тікають обоє. А чорт пробудився, пішов до свого коня і питає його:
— Чи я можу догонити Фуріяся і забрати жінку?
А кінь каже:
— Можеш.
Сів чорт на коня і жене. Доганяє Фуріяся.
— Ану віддай жінку!
Та й забрав чорт жінку. І сказав Фуріясю:
— За той перший горішок віддаю я тобі перший вічок.
Фуріясь вертається назад за жінкою. Приїхав своїм лошам, зайшов до хати. Вона знов серед хати сидить, а чорт спить. Забирає Фуріясь жінку другий раз. Пробудився чорт, свиснув за свого коня. Прилетів його кінь, а чорт питає:
— Коню, чи можна Фуріяся догнати і жінку відобрати? Кінь сказав:
— Можна.
Сідає чорт на коня і женеться за Фуріясем. Догнав його і відбирає жінку. І сказав:
— Я тобі за другий горішок дарую другий вічок. Та й повіз жінку до себе.
А Фуріясь третій раз вертається за жінкою. І знов сидить його жінка в хаті, а чорт спить. Забрав Фуріясь жінку третій раз. Чорт пробудився і свиснув за своїм конем. Приходить кінь, а чорт його питає:
— Чи можна Фуріяся догонити і жінку відобрати? А кінь сказав:
— Не можна догонити Фуріяся і відобрати жінку.
Але чорт сів на коня і доганяє. І так жене коня, що кінь пукае. А той тікає на лошаті. Каже кінь до чорта:
— Не жени мною так, бо я пукаю. А лоша каже до чортового коня:
— Ти не пукай! Кинь паном своїм, най він пукне.
І кінь кинув чортом, і чорт пук. І розіллявся дехтем. А лоша каже Фуріясеви:
— Ти збери той дехоть і спали, бо в сім рік з него зробиться сім чортів. І не будуть вони давати тобі супокою.
І спалив він той дехоть. Тоді сів Фуріясь на чортового коня, а жінка на лоша. І їде він до свого дому. Приїхав додому, втішилися ним його тато й мама. І вже жінка від него нікуди не втікала.
А відтак каже йому жінка:
— Я хочу до свого тата поїхати та й до мами.
— Поїдемо, — сказав Фуріясь.
І поїхали вони до її тата та й до мами. Тато й мама втішилися, красний бай зробили, закликали людей, їли, пили і набувалися.