В одній квітучій долині жила юна газель. Там же на привіллі жила миша, вона приятелювала з газеллю. Якось над долиною пролітав гайворон, закохався в погляд газелі й теж оселився там. А ще черепаха не могла натішитися граційною ходою газелі.
Аж це з’явився в тій долині мисливець. Загледів газель і почав скрадатися до неї. Побачив його гайворон і гукнув газелі:
– Стережися, мисливець прийшов!
А сам полинув у піднебесся, застерігаючи й інших.
Миша почула й шуснула в нірку. А черепаха не мала куди сховатися й не могла прудко бігати, тому лишилася на місці. Підійшов мисливець, укинув черепаху в торбу, зашморгнув і подався далі. Миша з своєї нірки все це бачила. І коли мисливець поклав торбу на землю й погнався за газеллю, вона вилізла, перегризла зашморг на торбі, випустила черепаху і одвела її в сховок.
А гайворон тим часом то здіймався високо в небо, щоб роз дивитися, куди йде мисливець, то сідав газелі на спину й показував, куди втікати.
Мисливець так і не вполював газелі, тільки ноги набив. А як повернувся до торби, то дуже здивувався, що зашморг перерваний і черепахи нема. «Хто б це міг зробити? – з острахом подумав мисливець.– Адже поблизу жодної живої душі». Йому здалося, що те місце зачароване, він затремтів з переляку й зарікся приходити туди полювати.
А газель, миша, гайворон і черепаха лишилися жити в тій долині і так у злагоді й вік звікували.