Якось горила, пантера і шимпанзе надумали поласувати горіхами з високої олійної пальми, яка росла неподалік. Але пантера хотіла поласувати ще й горилою та шимпанзе.
Швиденько прийшли звірі на галявину, де росла пальма. Але як дістати горіхи із самого вершечка? Розгубилися вони. От шимпанзе й каже:
— Невже треба шукати ще якогось верхолаза, коли я тут?
А щоб слова не розходилися з ділом, кинулася вона до стовбура пальми і швидко та спритно видряпалася на вершечок, туди, де ріс кетяг горіхів.
Здивувалися горила та пантера і питають, чого шимпанзе не взяла сокиру.
— Зачекайте,— відказала та,— ось побачите, як я зриватиму горіхи!
Міцно обхопила вона стовбур, а ногами твердо вперлася в пальмове листя
коло горіхового грона. Натиснула дужче — і горіхове гроно разом із листям полетіли вниз.
— Ловіть! — крикнула шимпанзе приятелям.
Горила вискочила наперед, випнувши груди. Мить — і горіхове гроно, як блискавка, впало їй просто на груди. А горила, й оком не зморгнувши, зловила велетенське гроно і обережно поклала його на землю. Тим часом і шимпанзе злізла з пальми. Але лишалася ще одна важка справа: обчухрати горіхи.
— Ну то вже моє діло! — загарчала пантера і висунула пазурі.
В одну мить було все зроблено.
— Зберіть лишень горіхи! — наказала пантера з виглядом переможця. Та інші заперечили:
— Е ні! Передусім треба нарвати листя, щоб було їх у що загорнути.
І подалися вони шукати листя. От іде горила та й каже сама до себе: «Відколи живу, ще не бачила, щоб отак обчухрували горіхи з грона! Чи хто коли бачив такі пазурі? Якщо пантера так легко дає собі раду з горіхами, то що вона може зробити з живою істотою? Якби вона на мене напала, то подерла б, певно, на шматки! А та клята шимпанзе? Чи ж хто коли бачив, щоб зривали ціле гроно пальмових горіхів голими руками! Навряд чи вдасться мені по-дружньому поділитися горіхами з пантерою та шимпанзе. Хай вже ділять без мене!»
Сказавши це, подалася вона додому.
А шимпанзе в цей час йде та й каже до себе: «От де нечиста сила, мої сьогоднішні приятелі! Відколи живу, такого не бачила. Пантера самими пазурами обдирає пальмові горіхи. Хоча таких колючок, як у тих горіхів, ще треба пошукати! Як у неї такі звички, то що буде з живою істотою, яка потрапить їй до лап! А горила! Велетенське гроно пальмових горіхів, що летить з такої висоти, вона ловить та ще й кладе так, ніби їй це заіграшки! Якщо горила може піймати таке гроно горіхів, то я для неї не більше, як кулька для жонглювання. Хай уже беруть і мою частку, а я піду додому».
І шимпанзе пішла додому.
А пантера знайшла місце, де було багато гарного зеленого листя. Зрізала вона кілька листків, якраз таких, щоб горіхи загортати. Коли це схаменулася й каже собі: «Звідки це на мою голову одразу двоє цих чортяк! Зроду таких не бачила. Те голими руками зриває велетенський кетяг пальмових горіхів, друге його ловить, і оком не зморгнувши, а потім спокійнісінько кладе на землю. Е ні! Як вони так дають собі раду з велетенським гроном горіхів, то що зроблять зі мною, коли розлютяться? Хай уже беруть собі і мою частку, а я піду краще додому».
І пантера пішла собі додому.
Отак горила, пантера і шимпанзе кинули в лісі горіхи, які здобули власною працею, бо кожен злякався сили двох інших.