Горобець і курка

Було чи не було, розбалакалися якось горобець та курка. Горобець сидів на кам’яній огорожі, а курка ходила внизу.
— Послухай, тобі не набридло все ходити та клювати? — спитав горобець. — Ти ж вже і літати розучилася.
– Неправда! – Образилася курка. Вона щосили замахала крилами і видерлася на огорожу. — А ось ти скажи: не набридло тобі все літати та стрибати? Живи в курнику. Господиня підсипатиме зерно в твою годівницю — дзьобай, не знаючи турбот, доки не станеш як курка. Правда, з тебе можуть зварити суп, але це буває не частіше, ніж раз у житті. Можна й потерпіти!
Тут повіяв сильний вітер. Курка, не втрималася на огорожі, і впала вниз. А горобець розправив крильця, облетів навколо та й сів на огорожу.
– Тепер бачиш, – сказав він, – ти велика і сильна, але сподіваєшся в житті тільки на годівницю. Ось і в польоті ти хотіла спертися на кам’яну стіну. А я спираюсь лише на свої крила і в житті сам собі опора.