Жили-були старий зі старою. Якось у суботу ввечері восени, після свят, старий приліг і задрімав, а стара почала топити жир. Стоїть вона собі біля печі, щохвилини заглядає в горщик. У хаті тихо. Задумалася стара про домашні справи. Біда тай годі, палива на зиму не запасли, у старого пальто – латка та латці, а тут ще й сама занедужала — все коле під серцем, хоча старому вона про це й не заїкалася, щоб даремно не засмучувати. Ось тільки надія на жир. Розіллє вона його по горщиках і піде по хатах продавати.
Стоїть стара задумалась і раптом бачить: з-під пічки висунулася худенька дитяча ручка і завмерла, наче просить чогось. І хоч стара дуже злякалася, але дістала шкварок і поклала в маленьку долоньку. Рука зникла.
Почала стара розливати жир із великого горщика в маленькі горщики і — о диво! — помічає, що у горщику жиру не зменшується. Вона вже наповнила жиром усі свої маленькі горщики, кухлі, тарілки, а жиру не зменшується. Наповнила всі відра, вилила воду з бочки і налила туди жиру, а в горщику, що на печі, так само повно, невичерпне джерело, та й годі.
Тут раптом прокинувся старий. Бачить, що година уже пізня, а стара ще не спить, встав подивитися, чим вона зайнята.
А стара все розливає розтоплений жир. Тут старий розсердився і як закричить:
— Скільки можна займатись цим жиром? Вже ранок, а ти все ще не закінчила. Може, закінчиш нарешті?
Стара сплеснула руками:
– Пропало! Була в хаті благодать, а ти її прогнав. Бачиш, все це подарував нам домовик, а тепер після твоїх слів закінчилася благодать.
Правою виявилася стара. Жир у горщику скінчився. Але й того, що встигла зібрати стара, вистачило, щоб виручити за жир чимало грошей і купити старому новий кожух, заготовити на зиму дрова та інші припаси.
Довго після цього згадували старий і стара доброго домовика, який їм вчасно допоміг.