Була бідна циганська сім’я. Було в тій сім’ї аж семеро дітей. Жінка зварила кулешу, сіли всі їсти і з’їли ту кулешу. А на кришечку насіло повно мух. А господар, Іван Івану́ш, підійшов, тарахнув раз та й убив усіх. Порахував, а тих мух було сто. І він собі приліпив на чолі папір, а там було написано: «Іван Івану́ш убив за раз сто душ». Та й іде по селу шукати роботи.
Зустрічається Іван Івануш з чортом. А чорт питає:
— Ти шукаєш служби? Циган відповідає:
— Так.
— То йди до мене, будеш у мене служити. Най буде, йду.
— Ходи, я покажу, що будеш робити. Ходім, — каже, — по воду.
Чорт узяв волову шкіру і пішли по воду. Набрали води. Чорт каже:
— Будеш носити воду цею шкірою, що я.
А Іван ту шкіру навіть підоймити не годен. Чорт поніс сам. А на другий день чорт посилає з тою шкірою по воду Івана. А Іван то кинути не годен. Пішов з ножем до керниці, сів і обдовбує довкола керниці. Чорти його чекають, а його нема. Довго чекали, а так прийшли туди за ним. Приходять, а Іван довбе ножиком довкола керниці. Питаються в него:
— Що ти робиш, Іване? Він відповідає:
— Я не буду вам потроху води носити. Я цілу керницю принесу.
— Що ти, Іване, ти нам хату затопиш.
Та набрали води в тоту шкіру волову й понесли додому. Кажуть чорти:
— Тепер підемо в ліс.
Прийшли в ліс, чорт витяг смереку з корінням і взяв на плечі. І сказав:
— Отак будеш брати й носити.
А він не годен так носити. Набрав мотуззя, пішов у ліс та й в’яже смереку до смереки. Та й не стало йому мотуззя, він налупив личчя та й далі в’яже. Та й сидів у лісі до вечора. А чорти чекали, чекали та й пішли за ним.
— Що ти тут, Іване, робиш? А Іван каже:
— Я не буду вам по одній смереці носити. Я вам увесь ліс за раз принесу до хати.
— Та що ти, Іване? Та ти нам хату завалиш. Взяв чорт смереку й поніс додому.
На другий день чорт сказав:
— Ходім, Іване, яблука рвати.
Пішли в сад, вилізли на яблуню і рвали. Чорт рве скоро, а Іван кусає яблука, їсть. Не рве, бо знає, що він не годен більш урвати, як чорт. Чорт притяг верх і рве, а Іван ніби й собі до тої гілляки причепився. Чорт обірвав гілляку й пустив. А Іван тримався за ту гілляку, і ним кинуло аж у копиці, що на землі були. А там був заєць, і він імив того зайця. І каже:
— Не буду більше рвати яблука, бо я впав. Чорт зліз з яблуні й пішли додому.
На другий день каже чорт:
— Ану, Іване, хто з нас годен дужче побігти?
Прийшли вони на корчованку, де пнів багато викорчуваних. І сказав чорт:
— Тут будемо бігти. Хто дужче побіжить.
А Іван каже:
— Я маю меншого брата. Ти перший раз з моїм братом побіжи. Та й Іван пустив зайця, і чорт разом з ним побіг. Як побігли тими пнями! Заєць легший та й скоро побіг, а чорт не міг його наздогнати.
Прийшли вони додому, а на другий день чорт каже:
— Ходім свистати. Хто дужче свисне.
А хитрий циган зробив собі такий гачок. Та й ідуть вони свистати. Свиснув чорт, луна лісом відбивається. Свиснув чорт другий раз — листя з дерев попадало на землю. І каже чорт:
— Тепер свищи ти.
— Як я, — каже, — свисну, то тобі очі можуть повипадати. Замотай очі, аби тобі не випали.
— Добре, — сказав чорт, — замотуй.
Замотав він чортови очі катраном, і свище Іван. Трошки свиснув та як дав йому тим гачком, то пробив катран і вибив око. І сказав чорт:
— Більше не свищи, бо вже й так мені одно око почуріло *. А на другий день каже чорт:
— Підемо кидати вгору булаву. Хто вище кине?
Та й кинув чорт булаву вгору — булава вернулася десь за півгодини.
І сказав чорт:
— Дивись, я кидаю ще раз.
Та як кинув чорт ще раз, то зо дві-три годині тої булави не було. А як вернулася, то на півметра в землю забилася. А Іван каже.
— Я не буду так кидати, щоб вона верталася. Я як кину, то там вона й лишиться. У мене там є тато, мама й браття. Я кину їм булаву, вони будуть з неї кулі робити та чортів бити.
Та й рукою махає Іван над собою.
— Розступіться, святі, щоб я вас не побив. А чорт напудився та й каже:
— Та де?! Не даю я булави на кулі. Та взяв булаву і поніс її додому.
А ввечері радяться чорти, що робити з циганом. Та й кажуть йому, би він собі вже йшов додому. А він сказав:
— Міх грошей. Інакше не піду. Вони йому сказали:
— Вже нам слуги не треба. Іди собі. Але він не йде. Що робити?
Пішов Іван спати. Але він подумав, що вони можуть щось із ним зробити, і пішов спати не на то місце, де все спав. Там, де
Іван все спав, він поклав трухлу ковню * і накрив її своїм сардаком *. А сам пішов у друге місце спати.
А чорти в дванадцятій годині ночі повставали і всі дванадцять били булавами по тій накритій сардаком ковні. І побили її геть і сардак пірвали на шкамутки *. Пішли всі до хати, та й говорить оден:
— Я так дав йому, що він і не кинувся. А другий каже:
— Я теж йому так дав, що він і не писнув.
І всі вони раді, що вбили цигана. А на рано приходить до хати Іван і каже:
— Мене так блохи кусали цеї ночі, що я спати не міг.
А чорти думають: «Як ми його били, а він говорить, що блохи кусали. Мусимо давати йому гроші, аби він ішов від нас геть». І набрали йому міх грошей. А він каже:
— Піднесіть мені цей міх додому.
То вони дали йому ще одного чорта, і той чорт поніс йому міх з грішми додому. Приніс чорт мішок, поклав у хаті й сів на лавицю. А циган шепнув жінці, аби набрала в міх вовни. Хоче показати чортови, який він моцний. Узяв він одною рукою той міх з вовною та й кинув на під. А діти кричать:
— Мамо, їсти! Мамо, їсти! А вона їм каже:
— Їжте дідька.
А дідько, як це вчув, то так з хати тікав, що чуть ноги не поломив.