Жив собі горбатий дід Іван і не було в цього діда ні брата, ні сусіда, тільки степ куди не кинь і солом’яний курінь. А ще мав дід Іван дружину Василину.
Та надумав же Іван виростить в степу баштан .Та й уродився той баштан, та такі гарні кавуни на нім були великі-великі. Та й навідавсь до Івана пан. Як уздрів його баштан, то й забажав пан кавуна.
Пішов він по кавун, як не силкувався, все одно не зміг підняти. Почав же пан котить, доки докотив кавун до воза та й розбив його. Повернувся тоді пан до Івана на баштан. Сказала Василина діду:
— Давай скуштуємо хоча б битого кавуна, бо заберуть гайдуки все.
Як скуштували дід з бабою кавуна, то стали враз молоді. Дід заграв на дуду. І пішла-пішла невпинно танцювати Василина, тільки виляски летять через річку, через гать. Сказав Іван дружині:
— Давай звідсіль тікати, бо гляди ще заберуть.
Та й почав збиратися в путь. Взяв козу, дуду, торбину ще й дружину Василину. Запалив курінь-курай та й подибав за Дунай.