Жили собі дід та баба. Була у них дочка. Прийшов час і баба вмерла. Дід оженився на бравій справній молодиці. У неї була своя дочка — ледача і неслухняна. Дуже завидувала вона дідовій дочці, бо та була красива й роботяща.
Якось говорить бабина дочка дідовій:
— Гайда в ліс по ягоди!
Согласилася дідова дочка. Взяли вони корзинки та й пішли. Бабина дочка більше в рота собі ягоди кладе, а дідова все до корзинки збирає.
Кинулись іти додому. То бабина дочка як глянула, що у сестри корзинка повна, а її порожня, то й зависть узяла. Взяла вона ножа і встромила у серце дідовій дочці. А щоб ніхто не взнав, закопала її.
Прийшла додому та й жаліється, що заблудилась дідова дочка у лісі. Шукали її, шукали та й не знайшли.
А на тій поляні, де була захована дідова дочка, виросла калина. Якось їхав лісом молодий козак і побачив гарний кущ. Він одрізав гілку і зробив сопілку. І вона заспівала йому про страшний гріх, який случився на тому місці.
Чоловік заїхав у село, зайшов у першу хату, а це була якраз хата діда й баби. Він заграв на сопілці і хазяїни почули голос дідової дочки. Вона плакала і розказувала, що їй поробила названа сестра.
Дід вигнав молодицю з дочкою з своєї хати назавжди. А на тім місці, де росла калина, утворилася Калинова долина.