Одного літа, коли була велика засуха, зібралися птахи на великому дубі і стали вирішувати, що робити.
— Давайте перелетимо в інше місце! — сказала каня.
— Ні! — відмовила мудра сова. — У багатьох є малі пташенята.
— Давайте прикличемо дощ! — не вгавала каня.
— Ні, каню. Це не допоможе, — м’яко відповів голуб.
— А давайте розчистимо старий струмок на узліссі, — пропищав малий горобчик.
— Це добре, — схвально кивнула стара сова, — так і зробімо!
Птахи полетіли на узлісся і почали прочищати струмок від глини і хмизу. Працювали всі, крім однієї. Каня не захотіла бруднити своє сизе пір’ячко. Вона сказала, що чекатиме дощу.
Довго працював веселий гурт. Та це не було марно — вода забила чиста, як скло.
Всі птахи прилетіли пити, прилетіла і каня. І хотіла вже нахилитись до води, коли решта налетіла на неї із докорами. І вона втекла.
З того часу в засуху каня літає по лісі з відкритим дзьобом і жалібно кричить. А люди кажуть:
— Каня дощу просить!