Були триє браття. І пішли на охоту. Пішли в ліс. То було зимою. Мали пушки. Май старший мав, середущий мав, а май молодший межи ними, той не мав. Той найшов пушку на путі й взяв. І таку мав пушку. І пішов на поле, де люди робили сіно, копиці метали. І вліз він у копицю, та й браття залізли в сіно. Та й загрілися там і переночували. І пішли далі, в ліс. Та й нічого не вбили. М’яса нич, огня нич, шваблики не суть. Зима, зябко, померзли всі. Вийшов май старший на єдну ялицю горі. Позирає — десь далеко-далеко видко світло. Та й зліз з ялиці й пішов до того світла. Прийшов там.
— Добрий вечір!
— Дай Боже здоровля, — каже страшний дідо коло огня. — Що ти до мене ходиш?
— Я прийшов, щоби ви нам огня дали.
— Я так тобі огня не дам. Повідж мені таку казку, жеби єдного слова правди не було, та дам тобі огня. А як там буде правда, то не дам огня і виріжу тобі на хребті пас шкіри.
А той питає:
— Чи правда то була: єдні люди йшли у млин, а другі із млина?
— То, — каже, — правда була й буде.
Та й той не дав му огня й вирізав му на хребті пас шкіри. А то був Люципер.
Прийшов він, звідають браття:
— Приніс огня?
— Нема.
Пішов середущий. Прийшов на тото світло, вклонився:
— Добрий вечір!
— Добре здоровля! Чого приходиш ти, легіню? Відповідає леґінь:
— Я прийшов, би-сьте огня дали.
— Дам тобі огня, айбо повідж таку казку, жеби єдного слова правди не було.
А він сказав:
— Єдні люди йшли до церкви, другі люди йшли з церкви. Єдні на утреню йшли, другі з утрені.
— То, — каже, — правда була й буде.
І не дав му огня, і вирізав му пас шкіри з хребта. І прийшов він до братів без огня.
А той наймолодший брат, той дурний, до братів:
— Я піду. Браття боронять:
— Не йди.
— Я йду. Позирає.
— Де то є? Ага, там є світло. Прийшов там.
— Добрий вечір!
— Добре здоровля. Чого ти прийшов до мене?
— Я прийшов, бо ми забули шваблики, нам треба огня. Зима, ми змерзли, а огня нема.
— Я ти дам огень. Або повідж ми таку казку, жеби там єдного слова правди не було.
А він каже:
— Хочеш? Я тобі скажу. То ще було, коли моя мати була зо мною в тяжі. І захотіла вона потячого м’яса. І загнала мене в ліс за потятами. Прийшов я в ліс, позираю, у букови потяче гніздо. Я взяв сокиру. Єдну руку в дупло — не йде, другу — не йде. Єдну ногу в лупло — не йде, другу — не йде. Тоді я зогнувся вдвоє й в ту дірку заліз. А відти назад не можу вилізти. А я мав сокиру та й ся вирубав.
І так захотілося нам води. А я головою вдарив об лед, — говорить, — і лед пукнувся. А моя голова скочила назад на місце. І я напився води. Ще щось хочеш знати? Ти моїм браттям вирізав ремені? А тепер я тобі буду дерти. Шість ременів тобі видеру з хребта.
І шість ременів йому видер. І все. І той дав йому вогню, і він пішов до братів.