Жили дід і баба. І були в їх гиндики. І вони запрягли в гарбу тих гиндиків і поїхали поле орать. А Рябко побіг попереду та заліг хвостом на те їхнє поле. Поїздили, поїздили, не найшли ніде того поля та й вернулись назад. Вернулись, подоїли там ті гиндики, назбирали там сиру і сметани, їхали, їхали, під горою перекинулись. Розсипали там ту сметану й той сир. Пішли взяли граблі, позгрібали, склали на гарбу та й привезли додому.
І якщо нелюбо, то не слухай, та брехать не мішай! Тут сама правда.