Жили собі дід та баба. Були вони дуже бідні. От баба і каже діду:
— Ти б старий, пішов у ліс та вирубав липку, щоб було чим протопити.
— Добре, — каже дід.
Узяв сокиру та й пішов у ліс. Приходить у ліс, вибрав липку, тільки що замахнувся сокирою, щоб її рубати, коли чує — липка каже людською мовою:
— Ой, не рубай мене, чоловіче добрий, я тобі в пригоді стану!
Дід з переляку і сокиру опустив. Постояв, подумав та й пішов додому. Приходить додому та й розповідає про свою пригоду.
А баба й каже:
— От який же ти дурень. Піди зараз же до липки та попроси конячку з возом. Хіба ми ще не находились з тобою?
— Та як так, то й так, — каже дід. Надів шапку та й пішов.
Приходить до липки та й каже:
— Липко, липко, казала баба, щоб ти дала нам конячку з возом.
— Добре, — каже липка, — іди додому.
Прийшов він додому, а біля хати стоїть віз, а біля того воза конячка прив’язана.
— Бач, старий, — каже баба, — тепер і ми люди. От тільки хата наша от-от завалиться. Піди, старенький, попроси ще й хату. Може ж, дасть.
Пішов дід до липки, попросив і хату.
— Добре, — каже липка, — іди додому.
Приходить дід до двору і не впізнає: замість старої хати стоїть нова, гарна хатина. Радіють обоє, як діти.
— А що, старий, якби ти попросив ще й худоби та птиці. Тоді, здається, вже й нічого нам не треба.
Пішов дід до липки, попросив худоби і птиці.
— Добре, — каже липка, — іди додому.
Приходить дід і не нарадується. Повен двір худоби і птиці.
— Ну, тепер уже нам більш нічого не треба, — каже дід.
— Ні, старенький, ще піди попроси й грошей.
Пішов дід до липки і попросив гроші.
— Добре, — каже липка, — іди додому.
Приходить дід, а баба сидить за столом і золоті гроші в купки складає.
— Треба, — каже баба, — щоб усі люди боялися, бо ми ж тепер багачі. Піди, старий, до липки, попроси, нехай зробить так, щоб нас усі люди боялися.
Пішов дід до липки, попросив її, щоб так зробила.
— Добре, — каже липка, — іди додому.
Прийшов дід додому, а у них повно війська та поліції, і всі їх охороняють. Але старій і цього мало.
— Що ж, — каже вона, — треба ще, щоб усі люди в селі були нашими батраками, бо чого ж нам більше хотіти — все ж у нас є.
Пішов дід до липки та й просить, щоб зробила вона так. Довго мовчала липка, а потім каже:
— Іди додому, зроблю ще вам останнє.
Приходить дід додому, аж глядь: нічого нема, стоїть та сама стара хата і баба коло неї. Так покарала липка їх за те, що ненажерлива баба хотіла людей батраками зробити.