Жив-був цар. А радником у нього був бідний єврей на ім’я Менаше, який незмінно відмовлявся отримувати у царя платню та подарунки. Дуже заздрив раднику Менаше один міністр на ім’я Стулп. Заздрив шані, яку надавав єврею цар, і тому заздрив, що цар називав Менаше найбезкорисливішим із своїх радників. І ось одного разу Стулп каже цареві:
— Чому всі твої вельможі та радники влаштовують у твою честь бенкети, а Менаше ніколи ніяких бенкетів не влаштовує? Накажи йому теж влаштувати бенкет і запросити нас до себе.
Злий міністр добре знав, що Менаше живе в бідності, у убогій хаті, що покосилася, і що немає в нього грошей на багаті бенкети. Цареві сподобалася ця думка. Він подумав: «Менаше дуже розумна людина, цікаво, що він придумає?»
Коли єврей-радник з’явився до царського палацу, цар наказав йому влаштувати бенкет і запросити всіх царедворців. Менаше задумався і за хвилину відповів: добре, але призначив бенкет через місяць.
Цар погодився і наказав оголосити день бенкету. Щодня Стулп посилав своїх слуг підглядати, як готується Менаше до бенкету, і щодня слуги поверталися і доповідали, що ніяких приготувань вони не помітили: єврей-радник сидить у себе в хаті, що на синагогальному дворі, і старанно вивчає Тору, а про бенкет і не думає. Злий міністр уже зловтішався і відчував помсту.
Нарешті настав день бенкету.
Менаше з’явився в царський палац і попросив царя та всіх царедворців вирушити з ним на званий бенкет. На чолі з Менаше всі вирушили до річки і здивувалися. На ще вчора пустельному березі річки підносився чудовий палац з кришталевими вікнами і золотими дверима. Зайшли вони всередину, а там накриті столи, на столах посуд із золота, срібла та дорогоцінного каміння, на тарілках найкращі страви, у графинах — найвишуканіші вина, а в кришталевих, оздоблених золотом вазах найсолодші фрукти, печиво та солодощі. Здивувався цар, здивувалися царедворці, а Менаше каже:
– Сідайте, дорогі гості, їжте, пийте, до кожного з вас приставлений окремий слуга, який виконає будь-яке ваше бажання.
Позеленів від заздрості міністр Стулп. Коли бенкет почався, то Менаше попередив своїх гостей:
— Пригощайтеся всім, що на столі. З собою ніхто нічого не повинен брати.
Так сиділи вони, бенкетували і веселилися три години. Нарешті всі зібралися йти, цар підвівся, за ним встав почет. Не встав тільки Стулп. Не може він зрушити з місця. Усі дивуються, а Менаше каже:
— Він не рушить з місця, доки не поверне алмазну сільничку, яку взяв зі столу і поклав собі в кишеню.
Зляканий і збентежений Стулп зізнався, що справді вкрав сільничку, і відразу повернув її з ганьбою.
На другий день царедворці тільки й говорили що про Менаше, про його багатий прийом, тонкий смак, гостинність, розум і скромність.
Заздрісника-міністра, злого Стулпа, цар прогнав, а натомість міністром призначив єврея Менаше.