Пекли в пекарні хліб. Одна паляниця впала і покотилася дорогою. Прикотилась до воріт пана. Почала у двері стукати й говорить:
— Прийміть мене до себе! Завжди будете ситі.
— У нас калачів досить, — відказав пан.
Покотилась паляниця до воріт бідняка. Там грались діти. Побачили вони паляницю, підняли її і почали обнімати, та ставити на стіл, і почали їсти. З’їли майже все, залишивши лиш маленький кусочок, а з нього виріс цілий хлібець.
Одного разу відірвалось з високої гори золото. Покотилось золото до хати бідняка і просить, щоб його прийняли. Вийшов бідняк подивився і каже:
— Ні, не треба нам тебе — ми вже маємо що їсти.
Покотилось воно до хати пана. І пан взяв те золото. А з того часу діти погано вчились, земля не родила, а слуга що не робив — усе було погано.
Як пан не шкодував, взяв те золото і поніс біднякові золото за рибу. А бідняк не взяв золота, а відрізав кусень хліба і дав багачеві. У бідняка виросла паляниця знов, а у пана — ні.