Це було давно. Настав місяць жнив. Водному селі жила проста селянська сім’я: тато, мама, Женя, Саша, Вітя.
Одного дня мама сказала:
— Діти, ви вже великі і сьогодні ми всі підемо на поле збирати врожай.
Всі погодились, тільки Вітя заявив, що хворий. Коло мама з дітьми пішла в поле, Вітя побіг гратися з хлопцями.
Ввечері, вертаючись з поля, брати помітили Вітю, який біг додому. Діти розповіли батькам. Але тато з мамою ніби не чули про це. Всі дружно вечеряли, ділилися враженнями про свій робочий день.
На другий день тато положив пшеницю і повіз молоти на борошно. Коли батько приїхав, мати повідомила, що спече калачі. Вона замісила тісто, майстерно виготовила калачі і посадила в натоплену піч. Незабаром по хаті рознісся приємний запах свіжого хліба. Віті від цього запаху запаморочилося в голові, слинка потекла з рота.
Аж ось красиві, рум’яні калачі мати витягла з печі і розклала на столі. Вітя першим кинувся до них і хотів відломити шматок. Аж йому не дозволили. Він образився.
Всі хором сказали:
— Хочеш їсти калачі — не сиди на печі.