Було таке. Чоловік був на полю. І прийшов великий дощ. Чоловік сховався коло корча. Прийшов чорт і тоже сховався в корчах. Чоловік його бачив. Дощ перейшов, чорт вийшов з корчів, прийшов ід’ньому та й каже:
— Аби-сь собі взяв, що наймиліще маєш в обійстю, і прийшов з ним до мене в ліс.
А він собі подумав так: «Що наймиліще мені? Жінка.» Та прийшов додому, та й узяв жінку. І пішов з нею в ліс тички рубати. Нарубали тичин, а чоловік собі ліг мало спочити. А жінка пішла в бережок ягоди збирати. І прийшов до неї паробок. Питає:
— Що ти ту робиш?
— Я прийшла ягоди збирати.
— А чоловік твій де є?
— Онде спить під корчом.
— Та він спить, а ти робиш? Ти така файна. Та знаєш, що? Я буду тобі чоловік.
— А де я діну чоловіка?
— Заріж його.
— Та я ножа не маю.
— Я тобі дам ніж.
Прийшла вона з чортом до чоловіка, дав їй чорт ніж. Хопила вона ніж, намахнулася на чоловіка. Чорт сказав, де вона має тикнути ножем. Вона намахнулася, а чорт пробудив чоловіка. Повідає:
— Видиш, ти мене сохранив від смерти, я при тобі сховався від грому. А тепер я тебе сохранив. Твоя жона хотіла тебе зарізати, а я тебе збудив. На, ту маєш ніж. Я тобі казав, жеби ти брав з собою того, хто тобі найвірніший. Ти взяв жінку, треба було пса взяти. Жінка не найвірніша, то пес найвірніший.