Було це в одному селі. Жила в жінки дуже ледача дочка. Цілими днями сиділа вона на печі та їла зернята. Мати журилась:
— Хто ж тебе, дочко, заміж візьме?
Багато сватів приходило. Та тільки побачать, як вона з печі зсунеться в одній сорочці, зразу виходили з хати. Дівка була гарна, але дуже лінива.
От одного разу сидить вона на печі, коли до хати заходять свати і парубок з ними. Подивились на дівку, та й кажуть:
— Збирайся, підеш до нас жити, ми беремо тебе за невістку в свою сім’ю.
Мати в плач. Хоч і ледащо, та жаль одну дочку віддавати. Але пішли.
От приходять в інше село, повечеряли і лягли спати. На ранок тільки світає, все в хаті заворушилося, кожен пішов до своєї роботи. А дівку ніхто не чіпає. Лежить вона на печі та й думає: «От добре вийшла заміж, буду лежати, як дома».
Прийшов час обіду. Всі сіли за стіл їсти, а невістку ніхто не зве. От вона виспалась гарненько, а їсти хочеться. «Нічого, — думає собі, — на вечерю сама до столу піду».
От прийшов вечір. Вся сім’я сіла біля стола і лінива невістка з печі суне. А батько сів у голові стола та й питає:
— Ну жінко! Що ти сьогодні робила?
— Їсти варила, посуд мила, в городі копала.
— Добре, бери ложку, їж! А ти, сину, що робив?
— Худобу глядів, дрова рубав.
— І ти їж.
— А я до бджіл заглядав, тин лагодив, — сказав син, — і я можу їсти.
— А ти, невістко, що робила?
— Нічого. На печі сиділа.
— То поклади ложку та йди на піч.
Ледве переночувала ніч невістка. На ранок скочила з печі, вхопила віник. Мете, а далі до бараболі та й чистить. До самого обіду не сіла. А вже за обідом наїлась от пуза.
От пройшов тиждень. Рішила мати одвідати дочку. От прийшла до сватів, а в хаті нікого нема, тільки її дочка біля печі порядкує. Побачила матір, зраділи, обнялись. А тоді дочка й каже злякано:
— Мамо, беріть бігом ножа та хоч бараболю чистіть, бо тут їсти дають тільки тим, хто щось робить.
Мати здивувалась, але послухала. Коли заходить до хати батько.
— Свахо, а що це ви робите?
— Та кажуть, свате, що у вас без роботи їсти не дають.
Засміявся сват.
— Вам, свахо, можна і без роботи.
Довго ще мати дякувала сватові, що дочку робити навчив. Розійшлись аж пізнього вечора. А ледача дівка стала гарною господинею.