Жив-був мужик ні в которому селі, просто неба на землі. Було в нього три сини: Данило, Гаврило і Ванька-Дурачок. Посіяв він жито під селом. Почало щось те жито спасати. Каже батько до синів:
— Треба йти стерегти.
День відходить, ніч приходить, старшому синові Данилові в калавур іти приходить. Бере він вила, топор і відправляється в дозор. Темна ніч настала, калавурщика слабість напала. Калавурщик як мужик заховався в сусідки під пасільник.
Ніч відходить, день приходить, калавурщик додом’ приходить.
— Ей ви, сонні браття, чого ви спите? Брату двері отворіть. Я ж бо цілу ніч не спав, калавур держав. Від голови до ніг дощ мене зілляв.
День відходить, ніч приходить, середущому сину в калавур іти приходить. Бере він вила і топор і збирається в дозор. Темна ніч неясна стала, калавурщика слабість напала. Калавурщик із своїм дозором ночував у сусідки під забором.
Ніч відходить, день приходить, калавурщик додом’ приходить.
— Ей ви, сонні браття, ви не спіть, брату двері отворіть. Я ж бо цілу ніч не спав, калавур держав. Від голови до ніг дощ мене зілляв.
Він увійшов, умився, вліво, вправо поклонився. Питає його батько:
— Як, Гаврило?
— Все благополучно.
День відходить, ніч приходить, самому меншому синові Ванькові в калавур іти приходить. Каже йому мама:
— Йди, Ванюша, вже ти, тобі в калавур приходить час іти.
Ванюша на печі сидить, в ніс пісні співає і вухом не веде. Каже йому батько:
— йди, Ванюша, батько тобі купить сіру шапку, сірий костюм і жовті чоботи. Тільки йди, Ванюша.
Ванюша з печі злізає, все лахмаття на себе надіває, цілушку хліба за пазуху кладе і в калавур іде.
Сів він під кущем і озирається кругом. На небі зірниці щитає і цілушку хліба уплітає. Глянув він під рукавицю і заздрів білу-білу кобилицю. Підійшов Ванюша і скочив на неї, тільки задом наперед. Стала та кобила бігати полями, горбами, долинами. А він говорить:
— Я не прост, я держусь тобі сильно за хвост. Та кобила почала проситися:
— Пусти мене, Ванюша, я приведу тобі коня Горбінька. З золотою гривою, з золотими вухами.
Іван говорить:
— Ні, не пущу, ти перше приведи.
Кобила побігла до лісу. Як заіржить! Іванко чує, кінь біжить, земля дрижить, йому з вух пара садить. Приїжджає Іванко додому.
— Ей ви, браття, чого спите?! Не спіть, брату ворота відтворіть! Я ж бо цілу ніч не спав, я вам ворога спіймав…
А я накосила сінця накруг хлівця. Файна моя казка без кінця?