Був ґазда і мав дуже худого коня. Доки кінь був молодий, то робив, а як постарівся, ґазда узяв та й нагнав. Іде той кінь лісом та й здибає льва. Та й лев каже до коня: «Ану, поборімся!» Кінь каже: «Знаєш що? Ходім до скали та й там поборимся».
Прийшли вони до скали. Кінь був підкований. Як ударить копитами в скалу — аж іскри ся посипали. Тогда каже до льва: «Ану, чи ти так годен?» Лев як ударив лабами — аж скала стряслася, але іскри не сипалися так, як від коня. Тогди лев відійшов за кілька корчів, здибає вовка та й каже до него: «Видиш, брате, тут є такий звір, що як ударить копитами у скалу, аж іскри ся посиплють». — «Я таких їм», — каже вовк. Але вовк не видів коня, бо був менший, але лев видів, бо був більший. Тогди лев каже до вовка: «Ану, я тебе підойму, та будеш видіти». Лев узяв вовка в лаби, підоймив його, як го стис лабами та й задушив. Тогди лев вовка питається: «А що, видиш?» Вовк навіть не відзивається. Поклав його на землю, дивиться, а він небожчик. Тогди лев каже: «Видиш, який ти дурний, ще-с і не видів, та вже-с умер, а якби ти вздрів, що би було?»